повзати

ПО́ВЗАТИ, аю, аєш, недок.

1. Пересуватися в різних напрямках по поверхні всім тілом або на коротких ніжках (про плазунів, комах і т. ін.).

Тихо бриніла .. муха на шибі. То замовкала, повзаючи по склі, то знов співала фальцетом, заплутавшись в складках занавіски (Г. Хоткевич);

Коли в мурашниках закрита частина ходів і навкруги мало повзає мурашок – чекай дощу (з наук.-попул. літ.);

Між камінням і зеленими водоростями плавають прозорі медузи і повзають краби (О. Донченко);

// Пересуватися по поверхні в різних напрямках, припадаючи до неї тулубом і перебираючи кінцівками (про людей і деяких тварин).

На читальнім будинку вже повзав бляхар (Л. Мартович);

Варвара повзала по полю від танка до танка, від окопу до окопу, перев'язувала поранених і витягала їх на собі з-під вогню (Л. Первомайський);

Біля Василя Прокоповича повзало шестеро маленьких котенят (О. Копиленко);

Повзати плазом.

2. розм. Повільно пересуваючись, рухатися в різних напрямках.

По схилу вниз і вгору повзали вагончики фунікулеру (П. Панч);

Із широких вікон перед ним унизу слалась панорама дахівок, ріжків вулиць і краєчків майданчиків міста.., повзав трамвай (Олесь Досвітній);

// Повільно сунутися, переміщуватися в різних напрямках (про хмари, туман і т. ін.).

Над нами небо світило своїми ясними зорями, кругом повзали .. чорні хмари (Панас Мирний);

Якась темна густа мряка обгортала її непрозорим туманом, збивалася вгору, то повзала чорними, страшними бовванами (Н. Кобринська);

// Ходити поволі або насилу.

На чорних ріллях, як мурашки, повзали люди, греблися в землі, зморені (А. Головко);

// зневажл. Ходити взагалі.

Ще он Савенко по нашій землі повзає. Живе. Дихає. Скільки матерів його проклинають (С. Журахович).

3. перев. з прийм. перед, перен. Принижуватися, підлещуватися.

Ради вибавлення синів із пазурів .. служби вояцької, – повзали люди перед Гердлічкою, по-собачому заглядали в очі (Г. Хоткевич).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me