повивати

ПОВИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОВИ́ТИ, в'ю́, в'є́ш, док., кого, що.

1. Обплітати, обвивати чим-небудь щось або що-небудь навколо чогось.

[Галя:] Колись учених вінками квітчали, – от і ми твою голову, Петре, повили (Панас Мирний);

// Укривати що-небудь собою.

Зневажають подруженьки Подругу свою, Зневажають червоную Калину мою. Повий мою головоньку, Росою умий. І вітами широкими Од сонця закрий (Т. Шевченко);

Чомусь учора і сьогодні думав Уперто я та невідступно, друже, Про молоді берези свіжовмиті, Коли їх перша зелень повила (М. Рильський);

// Огортати, вкривати (тканиною, одягом і т. ін.).

Та повий тонким серпанком постать любу чарівниці (Леся Українка);

// безос.

Усе снігами повило (М. Рильський, пер. з тв. О. Пушкіна);

// Огортати, облягати (про тканину, одяг).

Синє вбрання повило її під саме підборіддя й надавало вигляду молоденької школярки (Олесь Досвітній);

// Охоплювати руками, рукою; обіймати.

[Мальванов:] Ходім, я вас однесу. (Бере Любушу на руки і несе до її кімнати). [Любуша (схлипуючи, повиває його шию руками)] (І. Кочерга).

2. Оточувати кругом, з усіх боків.

– Грузин виноградом повиває оселю... (О. Гончар).

3. Обплітати, покривати собою (про рослини).

Кучері топольові, срібненькі, підіймаються вгору; інші, чорні, позвисали над клунями; ще інші, вишневі, сливові, повивають хати (А. Тесленко);

Окрасою мазанки були тільки кручені паничі, які повивали передню стінку (Ю. Смолич).

4. Огортати, затягувати з усіх боків (про дим, туман і т. ін.); оповивати.

І як туман хвилястими клубками І воду скрізь, і землю повивав, І світ увесь з землею й з небесами, Здавалося, в тумані потопав (Б. Грінченко);

Блакитна імла далини повила далекі села, гори, садки (М. Коцюбинський);

* Образно. Лагідні очі його повивав сум (А. Шиян);

// Огортати, затягувати з усіх боків (димом, туманом і т. ін.).

І вершники помчали, полетіли, І хвилями золоченого пилу Широку площу раптом повили (М. Рильський);

Крізь ворожий тиск мене промчав Меркурій, Він хмарою повив і врятував мене (М. Зеров);

// Охоплювати, цілком заповнювати собою навколишній простір (про світло, темряву, тишу і т. ін.).

Сівши біля вікна, закохані дуже добре могли бачити одне одного, бо місячний світ не тільки їх повивав, але й заливав усю хату (Б. Грінченко);

Густий ліс поступово повивала нічна темрява (Я. Качура);

Тиша повивала весь санаторій (Ю. Яновський);

Присмерк уже повив вулицю (Ю. Шовкопляс);

// Обдавати, обвівати з усіх боків (струменем повітря, пахощами і т. ін.).

Дуб холодком повільним повива... (Є. Плужник).

5. перен. Повільно охоплювати, заполонювати (про почуття, фізичний стан і т. ін.).

У голосі її почулися сльози, журба; повивали вони хату й Христю (Панас Мирний);

Сон, нарешті, здолав мене. Солодке, глибоке, безмежне потерпання – воно вже повивало мене цілого (Ю. Смолич);

// чим. Переймати яким-небудь настроєм, почуттям.

Як казку, .. викладав він спогади про своє життя, повиваючи їх тихим смутком (С. Васильченко);

[Настя:] І думки, тяжкі, незнайомі, Сумотою душу повили (М. Кропивницький).

6. Загортати повивачем, пелюшкою (немовля).

– Коли я пішов на війну, тебе в пелюшки повивали; повернувся додому, а ти ось який (М. Томчаній);

Породила мене мати У високих у палатах, Шовком повила (Т. Шевченко);

Потім дружина знову сповивала Оксану, Оксана зчинила крик, бо дуже не любила, коли її повивали (В. Дрозд);

// перев. док., перен. Народити.

[М а р т а:] Сину мій, сину єдиний! Чи на те ж я тебе повила, щоб так рано втеряти [втратити]..? (М. Кропивницький).

7. розм. Те саме, що завива́ти².

Ой ти, вербо кудрявая, Хто на тобі кудрі повив? (П. Чубинський);

Треба було .. повити вінки (Л. Яновська).