повитиця
ПОВИТИ́ЦЯ, і, ж., бот.
Витка, без коренів, паразитична однорічна трав'яниста рослина.
Обвиваючи своїм стеблом льон, повитиця присмоктується до нього і живиться коштом рослини-живителя (з наук. літ.);
Польова повитиця полізла догори по стеблині жита і розтулила свої білі делікатні квіточки (М. Коцюбинський);
Є такий бур'янець – повитиця. Її роками треба виводити! Заплететься поміж стеблами пшениці, хоч пали все (С. Журахович);
Образ Кори, яка ніби-то піднімається з-під землі навесні, підкреслено не лише ієратичним жестом рук, а й польовими квітами в її волоссі: жовтою повитицею, червоними маками та ліліями на довгих стеблах (з наук. літ.).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- повитиця — повити́ця іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- повитиця — -і, ж., бот. Витка, без коренів, паразитична однорічна трав'яниста рослина. Великий тлумачний словник сучасної мови
- повитиця — Поширена на всій земній кулі безлиста рослина-паразит родини повитицевих (не містить хлоропластів); в Україні 14 видів; окремі види паразитують на різних рослинах, напр. Універсальний словник-енциклопедія
- повитиця — ПОВИТИ́ЦЯ, і, ж., бот. (Cuscuta L). Витка, без коренів, паразитична однорічна трав’яниста рослина. Обвиваючи своїм стеблом льон, повитиця присмоктується до нього і живиться коштом рослини-живителя (Захист рослин.. Словник української мови в 11 томах
- повитиця — Повитиця, -ці ж. раст.: а) = повійка. Вх. Уг. 260. ХС. IV. 54. б) Cuscutae. Лв. 98. Словник української мови Грінченка