поводитися

ПОВО́ДИТИСЯ¹, джуся, дишся, недок., ПОВЕСТИ́СЯ, еду́ся, еде́шся; мин. ч. пові́вся, вела́ся, ло́ся; док.

1. Дотримуватися певної поведінки, діяти якимсь чином.

А опришок дійсно поводився зовсім не по-розбійничому: ні словом, ні рухом не налякав Марусі (Г. Хоткевич);

[Бабуся:] Ти ж, Песику, поводься чемно, Щоб нам усім було приємно (О. Олесь);

Вона не знала, як повестися, що сказати йому, почувала себе безпорадною, ніби зв'язаною перед його трохи прижмуреними насмішкуватими очима (Д. Бедзик).

2. з ким. Ставитися до кого-небудь, тримати себе з кимсь яким-небудь чином.

Нута був спокійний, любив жарти і кпини, а з робітниками поводився, як з добрими сусідами (І. Франко);

І зовсім довірливо поставилась сама вона до частого гостя. Може, й тому це, що так же незвично, так хороше поводився з маленькою дівчиною Ковтунов (Є. Кротевич);

Тоді й Михайло збагнув, що не досить гостинно повівся з Федоровим посланцем, почав стягувати з нього керею, запрошував сідати (Ю. Збанацький);

// з чим. Застосовувати що-небудь, користуватися чимсь яким-небудь чином.

– Треба ж обережніше поводитися з словом, – кажу йому [Пищимусі]. – Воно, оте слово, що птиця: випусти – полетить, а спіймати – не так-то легко (Панас Мирний);

Він стояв коло однієї з лаборанток і, закотивши рукава халата, показував, як треба поводитися з якимсь приладом (Ю. Шовкопляс);

Вірив [Данько] і не вірив своєму несподіваному щастю, не знаючи ще, як йому повестися далі з своїм виграшем (О. Гончар).

(1) Як пово́диться, вставн. словоспол. – те саме, що Як во́диться (див. води́тися).

ПОВО́ДИТИСЯ², иться, недок.

1. Бути звичаєм, загальноприйнятим правилом.

А се вже звісно, і усюди так поводиться, що чим начальник дурніший, тим він гордіший і знай дметься, мов шкураток на вогні (Г. Квітка-Основ'яненко).

2. кому, безос., розм. Житися.

Бачила вчора й сьогодні Стефаника .. Йому тепер погано поводиться, мусить покинути університет через недостачу грошей (Леся Українка);

Як вам поводиться?

3. розм. Жити, перебувати.

От уже на третій день задумала [Ївга] піти до його дядини: та вже певно знає, де він [Левко] поводиться і що думає на світі з собою робити (Г. Квітка-Основ'яненко).

4. розм. Те саме, що води́тися 2.

У нашій річці поводяться карасі; – Ох! і ти б, брате, мої [гроші] полічив, і я б не забарився твої перекидати, якби-то тільки вони у нас поводилися, а то, горе наше, не люблять вони нас: цураються (Л. Яновська).

5. розм. Знатися, мати справу, дружити, приятелювати з ким-небудь.

Параска сама бачила, що то не по йому захист, – їй, старій, і Гальці – ще нічого; вони вже привикли до такого життя, а синові – він з панами поводиться, у їх буває (Панас Мирний).

6. безос., розм. Складатися так чи інакше (про життя, справи).

– І в селі, скажу тобі, не так поводиться, як слід. П'є мужик, краде (М. Коцюбинський);

Я запитав його, що поробляє у Львові і як йому поводиться на його одвічальнім [відповідальному] становищі (І. Франко).

7. розм., рідко. Відбуватися, діятися.

Ся молодиця знала усе, що з Оксаною поводилось, і не раз вона плакала з нею об такій її годині (Г. Квітка-Основ'яненко).

ПОВОДИ́ТИСЯ, воджу́ся, во́дишся, док., розм.

Водитися з ким-небудь якийсь час.

Пеклись тут гарні молодиці.., Що замуж за старих ходили І мишаком [миш'яком] їх поморили, Щоб послі гарно погулять І з парубками поводитись (І. Котляревський).