1. Словник української мови у 20 томах

поволочити

ПОВОЛОЧИ́ТИ, лочу́, ло́чиш, док., кого, що.

1. Те саме, що поволокти́.

Не понесемо на той світ із собою медів і не поволочимо пуховиків (Ю. Мушкетик);

* Образно. Тоді зарегоче радо, закрутиться в шаленім танці, як перелесник, і поволочить нас у прірву, у вир, у наше минуле (В. Дрозд).

2. Розпушити бороною зорану землю до або після сівби.

Як згине сніг, не забудь поволочити боронами озимину (У. Самчук).

3. Волочити якийсь час.

Вліпив [Паллант] такого макогона, Що пан Галес шкереберть став. Паллант, його поволочивши, Потім на горло наступивши, Всього ногами потоптав (І. Котляревський).

◇ (1) Поволочи́ти по тю́рмах – тримати довгий час в ув'язненні, переводячи з однієї тюрми до іншої.

– Вже скільки по тюрмах поволочили, то він і лік тому згубив (М. Коцюбинський).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. поволочити — поволочи́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. поволочити — -лочу, -лочиш, док., перех. 1》 Те саме, що поволокти. 2》 Розпушити бороною зорану землю до або після сівби. 3》 Волочити якийсь час. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. поволочити — Поволочи́ти, -лочу́, -ло́чиш, -чать Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  4. поволочити — поволочи́ти по тю́рмах. Тримати довгий час в ув’язненні, переводячи з однієї тюрми до іншої. — Вже скільки по тюрмах поволочили, то він і лік тому згубив (М. Коцюбинський). Фразеологічний словник української мови
  5. поволочити — ТЯГТИ́ (ТЯГНУ́ТИ) (переміщати по поверхні до себе або за собою), ВОЛОЧИ́ТИ, ВОЛОКТИ́ (ВОЛІКТИ́ розм.), ТОЛОЧИ́ТИ, ТАРГА́НИТИ діал.; ЦУ́ПИТИ розм., ЦУРПЕ́ЛИТИ розм., ТИ́РИТИ розм., ПЕ́РТИ фам., ТЕРЕБИ́ТИ діал. (перев. понад силу). — Док. Словник синонімів української мови
  6. поволочити — ПОВОЛОЧИ́ТИ, лочу́, ло́чиш, док., перех. 1. Те саме, що поволокти́. ◊ Поволочи́ти по тю́рмах, заст. — тримати якийсь час в ув’язненні, переводячи з однієї тюрми до іншої. — Вже скільки по тюрмах поволочили, то він і лік тому згубив (Коцюб., І, 1955, 382). Словник української мови в 11 томах
  7. поволочити — Поволочи́ти, -чу́, -чиш гл. = поволокти. Поволочено по сінях. Лукаш. 152. Словник української мови Грінченка