поволочити
ТЯГТИ́ (ТЯГНУ́ТИ) (переміщати по поверхні до себе або за собою), ВОЛОЧИ́ТИ, ВОЛОКТИ́ (ВОЛІКТИ́ розм.), ТОЛОЧИ́ТИ, ТАРГА́НИТИ діал.; ЦУ́ПИТИ розм., ЦУРПЕ́ЛИТИ розм., ТИ́РИТИ розм., ПЕ́РТИ фам., ТЕРЕБИ́ТИ діал. (перев. понад силу). — Док.: потягти́ (потягну́ти), поволочи́ти, поволокти́, поцу́пити, попе́рти, потереби́ти. Хлопчик по землі тягне кулемета (В. Сосюра); Юра що є сили волочив товаришів по гальці, весь час надсильно гукаючи: — Ваню! Земля вже, земля! (І. Ле); Листоношу водили (кайзерівці) селом, як злидарське горе, його толочили по дорозі й нівечили чобітьми (Ю. Яновський); В хату вбігає задиханий і переляканий Петро. Поперед себе він тарганить за поперек Степанка (С. Васильченко); Одно — творити язиком, а друге — перти плуга (приказка).
Значення в інших словниках
- поволочити — поволочи́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- поволочити — -лочу, -лочиш, док., перех. 1》 Те саме, що поволокти. 2》 Розпушити бороною зорану землю до або після сівби. 3》 Волочити якийсь час. Великий тлумачний словник сучасної мови
- поволочити — Поволочи́ти, -лочу́, -ло́чиш, -чать Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- поволочити — ПОВОЛОЧИ́ТИ, лочу́, ло́чиш, док., кого, що. 1. Те саме, що поволокти́. Не понесемо на той світ із собою медів і не поволочимо пуховиків (Ю. Мушкетик); * Образно. Словник української мови у 20 томах
- поволочити — поволочи́ти по тю́рмах. Тримати довгий час в ув’язненні, переводячи з однієї тюрми до іншої. — Вже скільки по тюрмах поволочили, то він і лік тому згубив (М. Коцюбинський). Фразеологічний словник української мови
- поволочити — ПОВОЛОЧИ́ТИ, лочу́, ло́чиш, док., перех. 1. Те саме, що поволокти́. ◊ Поволочи́ти по тю́рмах, заст. — тримати якийсь час в ув’язненні, переводячи з однієї тюрми до іншої. — Вже скільки по тюрмах поволочили, то він і лік тому згубив (Коцюб., І, 1955, 382). Словник української мови в 11 томах
- поволочити — Поволочи́ти, -чу́, -чиш гл. = поволокти. Поволочено по сінях. Лукаш. 152. Словник української мови Грінченка