поголоска

ПОГОЛО́СКА, и, ж.

1. Чутка, вірогідність якої не встановлено.

Серед моря самих дивоглядних поголосок, спліток, яких не шкодувала роздратована жінота, годі було орієнтуватись (М. Коцюбинський);

Вона знала сама одного німого, який часто до них приходив і про якого ходила поголоска, що він так добре говорить, як кожний інший чоловік, а лише удає німого (Н. Кобринська);

І які тільки поголоски не полетіли з хати в хату про товариство спільного обробітку землі (М. Стельмах);

// Свідомо неправдива чутка; плітка.

Офіціально нічого не було відомо, а поголоску про луку пустив Олійниченко, маючи своє на думці (Б. Грінченко);

Мстивий і чванливий Бова почав робити все, що міг, щоб чимось дошкулити, допекти Білецьких. Він розпускав про них всілякі поголоски, за діло й без діла критикував на зборах (Д. Ткач);

// Недобра слава; поговір.

– Бачиш, моя кохана Настусю: піде в місті поголоска. Люди загомонять, обгудять, обнесуть (І. Нечуй-Левицький);

– Хтось Жменякового Юрка бачив на твоєму дворі. Ти молода, невістко, чорт не спить, бо йому потрібні грішні душі! І поголоска піде по селу (М. Томчаній).

2. Звістка, повідомлення про кого-, що-небудь.

Скрізь по селу, як у дзвони дзвонять про крадіжку, про сторожа... .. Така поголоска дійшла і до волості... (Панас Мирний);

В повітовому місті Славгороді збіглося якось влітку з півдесятка студентів і незабаром після цього поміж славгородською інтелігенцією пішла .. поголоска про літературно-вокальну вечірку (С. Васильченко).

3. рідко. Те саме, що погові́рка 3.

А ми ж, малесенькі, плодилися рясненько. У нас аж шістнадцятеро народилося. В селі й поголоска ходила: як жнива, так і дитинка нова (О. Ковінька).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. поголоска — поголо́ска іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. поголоска — Чутка; плітка, ПОГОВІР; звістка; п! ПЛІТКА. Словник синонімів Караванського
  3. поголоска — див. звістка; наклеп Словник синонімів Вусика
  4. поголоска — -и, ж. 1》 Чутка, вірогідність якої не встановлено. || Свідомо неправдива чутка; плітка. || Недобра слава; поговір. 2》 Звістка, повідомлення про кого-, що-небудь. 3》 рідко. Те саме, що поговірка 3). Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. поголоска — По́голоска, -ски, -сці; -лоски, -лосок Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. поголоска — ПЕРЕ́СУ́ДИ мн., розм. (детальне, часто недоброзичливе обговорення чиїхось вчинків, поведінки тощо), РОЗМО́ВИ мн., ПЕРЕГУ́ДИ мн., розм., СУД-ПЕРЕСУ́Д розм., БАЛАЧКИ́ мн., розм., ТО́ЛКИ мн. Словник синонімів української мови
  7. поголоска — ПОГОЛО́СКА, и, ж. 1. Чутка, вірогідність якої не встановлено. Серед моря самих дивоглядних поголосок, спліток, яких не шкодувала роздратована жінота, годі було орієнтуватись (Коцюб. Словник української мови в 11 томах
  8. поголоска — Поголо́ска, -ки ж. Слухъ, молва. К. ЧР. 397. Скрізь пішла поголоска, що Кармалюк ходить. КС. 1883. II. 467. Десь дзвін лили і пустили таку поголоску. Ном. № 7807. Хиба не чув ти поголоски про чорну раду? К. ЧР. 107. Словник української мови Грінченка