1. Словник української мови у 20 томах

погонич

ПОГО́НИЧ, а, ч.

1. Той, хто поганяє, супроводжує запряжених або нав'ючених тварин (коней, волів і т. ін.).

Запрягли [запорожці] коні в ридван, посадили Василя Невольника за погонича і помчали нас із двору (П. Куліш);

Солдати, їздові, погоничі верблюдів і козаки – всі разом кинулися до теплих хвиль [моря] (З. Тулуб);

* Образно. – Не дуже я приємний для ледарів погонич, Але й мені замало приємності від них (М. Бажан);

// Те саме, що візни́к 1.

Він усе штовхав погонича кулаком у спину, .. як тільки фаетон нахилявся набік (І. Нечуй-Левицький);

Екіпаж прискорив хід і був би викинув своїх їздців, якби погонич раптом не стримав гарячих коней (Я. Качура).

2. Той, хто супроводжує худобу, коней, коли їх переганяють куди-небудь.

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. погонич — пого́нич іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. погонич — Візник, конюх, поганяйло, машталір, кучер, як ім. їздовий. Словник синонімів Караванського
  3. погонич — I -а, ч. 1》 Той, хто поганяє, супроводжує запряжених або нав'ючених тварин (коней, волів і т. ін.). || Те саме, що візник 1). 2》 Той, хто супроводжує худобу, коней, коли їх переганяють куди-небудь. II -а, ч. Рід птахів родини пастушкових. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. погонич — Пого́нич, -ча, -чеві, -чем, -чу! -ничі, -чів, -чам Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. погонич — ВІЗНИ́К (людина, яка править кіньми звичайно у найманій підводі, найманому екіпажі), КУ́ЧЕР, ПОГО́НИЧ, ЛОМОВИ́К (той, хто перевозить важкі вантажі); БИНДЮ́ЖНИК (БЕНДЮ́ЖНИК) розм. (той, хто перевозить вантажі на биндюгах); ХУ́РЩИК розм., ВІЗНИ́ЦЯ заст. Словник синонімів української мови
  6. погонич — ПОГО́НИЧ, а, ч. 1. Той, хто поганяє, супроводжує запряжених або нав’ючених тварин (коней, волів і т. ін.). Запрягли [запорожці] коні в ридван, посадили Василя Невольника за погонича і помчали нас із двору (П. Куліш, Вибр. Словник української мови в 11 томах
  7. погонич — Погонич, -ча м. 1) Погонщикъ, работникъ, погоняющій воловъ при пахотѣ или у чумаковъ. Рудч. Чп. 90. От він узяв, нарвав війце і підпріг єї, а жінку поставив за погонича. Рудч. Ск. І. 180. 2) Возница. Ляснув погонич пугою, коні... потюпали і зникли з очей. К. Оп. 5. Словник української мови Грінченка