1. Словник української мови у 20 томах

погонець

ПОГО́НЕЦЬ, нця, ч.

1. діал. Погонич.

Вісім літ без чоловіка [Харитина]; він Тарасом звався. Був в погонцях за Дунаєм (М. Макаровський);

Старший подивився скоса на Юхимового батога, на зігнуту приголомшену постать. – З погонців? Пускайте його, після розберемося (Іван Ле).

2. заст. Переслідувач.

Біглому єдина [одна] дорога, а погонцеві десять (Сл. Б. Грінченка).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. погонець — пого́нець іменник чоловічого роду діал. Орфографічний словник української мови
  2. погонець — -нця, ч. 1》 діал. Погонич; візник. 2》 зах. Переслідувач. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. погонець — ПОГО́НИЧ (той, хто поганяє, супроводжує перев. запряжених або нав'ючених коней, волів тощо), ПОГО́НЕЦЬ діал.; КОНОГІН (при конях). Погоничі раз у раз кричать, поганяючи коні (І. Словник синонімів української мови
  4. погонець — ПОГО́НЕЦЬ, нця, ч. 1. діал. Погонич. Вісім літ без чоловіка [Харитина]; він Тарасом звався. Був в погонцях за Дунаєм (Укр. поети-романтики.., 1968, 546); Старший подивився скоса на Юхимового батога, на зігнуту приголомшену постать. — З погонців?... Словник української мови в 11 томах
  5. погонець — Пого́нець, -нця м. 1) = погонич 2. Г. Барв. 18. Був в погонцях за Дунаєм. Мкр. Н. 2) Погонщикъ, посланный за кѣмъ въ погоню. Біглому єдна дорога, а погонцеві десять. Фр. Пр. 37. Словник української мови Грінченка