погон
ПОГО́Н, а, ч.
Знак розрізнення у вигляді широкої нашивної або накладної смуги, прикріпленої до плечей військового чи іншого форменого одягу.
Злегка обдряпаний твердим холодом гудзиків і погонів, Доря припав з довір'ям до батька (М. Коцюбинський);
Тепер на ньому був новий формений костюм з блискучими погонами інженер-майора тяги (О. Донченко);
Солідний провідник з сивими підстриженими вусами й акуратно пришитими залізничними погонами перевірив його квиток (В. Собко).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- погон — пого́н іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- погон — -а, ч. 1》 Знак розрізнення у вигляді широкої нашивної або накладної смуги, прикріпленої до плечей військового чи іншого форменого одягу. 2》 мисл. Ремінь для ношення рушниці на спині. || Ремінь для ношення добутих зайців. Великий тлумачний словник сучасної мови
- погон — ПОГО́Н, а, ч. Знак розрізнення у вигляді широкої нашивної або накладної смуги, прикріпленої до плечей військового чи іншого форменого одягу. Злегка обдряпаний твердим холодом гудзиків і погонів, Доря припав з довір’ям до батька (Коцюб. Словник української мови в 11 томах