погонець

Значення в інших словниках

1. погонець — пого́нець іменник чоловічого роду діал. Орфографічний словник української мови
2. погонець — ПОГО́НЕЦЬ, нця, ч. 1. діал. Погонич. Вісім літ без чоловіка [Харитина]; він Тарасом звався. Був в погонцях за Дунаєм (М. Макаровський); Старший подивився скоса на Юхимового батога, на зігнуту приголомшену постать. – З погонців?... Словник української мови у 20 томах
3. погонець — ПОГО́НИЧ (той, хто поганяє, супроводжує перев. запряжених або нав'ючених коней, волів тощо), ПОГО́НЕЦЬ діал.; КОНОГІН (при конях). Погоничі раз у раз кричать, поганяючи коні (І. Словник синонімів української мови
4. погонець — ПОГО́НЕЦЬ, нця, ч. 1. діал. Погонич. Вісім літ без чоловіка [Харитина]; він Тарасом звався. Був в погонцях за Дунаєм (Укр. поети-романтики.., 1968, 546); Старший подивився скоса на Юхимового батога, на зігнуту приголомшену постать. — З погонців?... Словник української мови в 11 томах
5. погонець — Пого́нець, -нця м. 1) = погонич 2. Г. Барв. 18. Був в погонцях за Дунаєм. Мкр. Н. 2) Погонщикъ, посланный за кѣмъ въ погоню. Біглому єдна дорога, а погонцеві десять. Фр. Пр. 37. Словник української мови Грінченка