погонець
ПОГО́НИЧ (той, хто поганяє, супроводжує перев. запряжених або нав'ючених коней, волів тощо), ПОГО́НЕЦЬ діал.; КОНОГІН (при конях). Погоничі раз у раз кричать, поганяючи коні (І. Нечуй-Левицький); Коли війна, то мало не всіх чумаків забирали на війну погонцями — з возами, з волами (збірник "Народні оповідання"); Чуєш, свистять коногони дико і радо в імлу, й кліті з рудою вагони мчать без кінця по стволу... (В. Сосюра).
ПЕРЕСЛІ́ДУВАЧ (той, хто наздоганяє когось), ПОГО́НЕЦЬ заст., ПЕРЕСЛІДО́ВНИК діал., ГОНИ́ТЕЛЬ рідше. Партизан.. інколи обертався назад, припадав до землі, стріляв по переслідувачах (Ю. Збанацький); Біглому одна дорога, а погонцеві десять (І. Франко); Владко, закусивши губи аж до крові, бив руками і ногами, силкуючись вирватися від переслідовника (І. Франко); Герман почув тупіт кроків близько дверей колиби, — видно, його гонителі зазирали досередини (І. Франко).
Значення в інших словниках
- погонець — пого́нець іменник чоловічого роду діал. Орфографічний словник української мови
- погонець — -нця, ч. 1》 діал. Погонич; візник. 2》 зах. Переслідувач. Великий тлумачний словник сучасної мови
- погонець — ПОГО́НЕЦЬ, нця, ч. 1. діал. Погонич. Вісім літ без чоловіка [Харитина]; він Тарасом звався. Був в погонцях за Дунаєм (М. Макаровський); Старший подивився скоса на Юхимового батога, на зігнуту приголомшену постать. – З погонців?... Словник української мови у 20 томах
- погонець — ПОГО́НЕЦЬ, нця, ч. 1. діал. Погонич. Вісім літ без чоловіка [Харитина]; він Тарасом звався. Був в погонцях за Дунаєм (Укр. поети-романтики.., 1968, 546); Старший подивився скоса на Юхимового батога, на зігнуту приголомшену постать. — З погонців?... Словник української мови в 11 томах
- погонець — Пого́нець, -нця м. 1) = погонич 2. Г. Барв. 18. Був в погонцях за Дунаєм. Мкр. Н. 2) Погонщикъ, посланный за кѣмъ въ погоню. Біглому єдна дорога, а погонцеві десять. Фр. Пр. 37. Словник української мови Грінченка