1. Словник української мови у 20 томах

погрібати

ПОГРІБА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОГРЕБТИ́, бу́, бе́ш, док.

1. кого, церк., розм. Хоронити когось, здійснювати обряд поховання.

Ой заплачуть, погребуть (Сл. Б. Грінченка).

2. тільки док., що і без прям. дод. Закінчити згрібати (сіно, солому тощо);

// погре́бено, безос. пред.

Ой покошено, погребено (Сл. Б. Грінченка).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. погрібати — погріба́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. погрібати — Погріба́ти, -ба́ю, -ба́єш; погребти́, -гребу́, -гребе́ш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  3. погрібати — Погріба́ти, -баю, -єш сов. в. погребти́, -бу́, -бе́ш, гл. 1) Погребать, совершить погребеніе, хоронить, похоронить. Ой заплачуть, погребуть. Чуб. V. 461. 2) Только сов. в. Сгресть, окончить сгребать. Ой покошено, погребено. Грин. III. 85. Словник української мови Грінченка