1. Словник української мови у 20 томах

погутькало

ПОГУ́ТЬКАЛО, а, с., діал.

Пугач.

Янко пугукнув, наче сова. З яблуні йому хтось відповів, ніби справжнє погутькало (М. Трублаїні).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. погутькало — погу́тькало іменник чоловічого роду, істота пугач діал. Орфографічний словник української мови
  2. погутькало — -а, с., орн., діал. Пугач. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. погутькало — ПУ́ГАЧ (птах), ПУГА діал., ПОГУ́ТЬКАЛО діал. Вночі на ту грушу пугач прилетів, щоб лякати своїм пугуканням бідних людей (П. Загребельний); Пуга десь у лісі сумно голосить (Ю. Федькович). Словник синонімів української мови
  4. погутькало — ПОГУ́ТЬКАЛО, а, с., орн., діал. Пугач. Янко пугукнув, наче сова. З яблуні йому хтось відповів, ніби справжнє погутькало (Трубл., III, 1956, 127). Словник української мови в 11 томах
  5. погутькало — Погу́тькало, -ла с. = пугач. А ворони — старі жони пішли танцювати, а крючище взяв дручище пішов підганяти, а сич на порозі став на сторожі; погутькало упеклося (упилося!), лягло на дорозі. Чуб. V. 1124. Словник української мови Грінченка