подружити
ПОДРУЖИ́ТИ, дружу́, дру́жиш, док.
1. з ким і без дод. Стати друзями з ким-небудь; заприятелювати.
Якби ви з нами подружили, Багато б дечому навчились! (Т. Шевченко);
В капелі Хоткевич познайомився і близько подружив з молодим співаком, майбутнім видатним композитором .. Кирилом Стеценком (з наук. літ.);
// також без дод. Виявити взаємну прихильність, відданість, довір'я один до одного.
Ми подружили, до праці охочі, Ми побраталися в доброму ділі (А. Малишко).
2. кого. Зробити друзями кого-небудь з кимсь; здружити, збратати.
Доля звела їх, молодих партизанів, подружила і навік побратала (М. Чабанівський).
3. кого, розм., рідко. Те саме, що одружи́ти.
Взяли їх поблагословили та й подружили, та таке весілля справили, що увесь мир скликали (Сл. Б. Грінченка).
Значення в інших словниках
- подружити — подружи́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- подружити — -дружу, -дружиш, док. 1》 неперех., з ким. Стати друзями з ким-небудь; заприятелювати. || також без додатка. Виявити взаємну прихильність, відданість, довір'я один до одного. 2》 перех. Зробити друзями кого-небудь із кимсь; здружити, збратати. 3》 перех., розм., рідко. Те саме, що одружити. Великий тлумачний словник сучасної мови
- подружити — ЗДРУЖИ́ТИ (зблизити, зробити друзями), ПОДРУЖИ́ТИ, ПОБРАТА́ТИ підсил., ЗБРАТА́ТИ підсил., ПОРІДНИ́ТИ підсил. — Недок.: здру́жувати, брата́ти, рідни́ти. Спільна робота в "Червоних зорях" ще більше здружила хлопців (О. Словник синонімів української мови
- подружити — ПОДРУЖИ́ТИ, дружу́, дру́жиш, док. 1. неперех., з ким. Стати друзями з ким-небудь; заприятелювати. Якби ви з нами подружили, Багато б дечому навчились! (Шевч. Словник української мови в 11 томах
- подружити — Подружити, -жу, -жиш гл. Поженить. Уже бідна вдова... синів подружила. КС. 1884. І. 31. Взяли їх поблагословили та й подружили, та таке весілля справили, що увесь мир скликали. Рудч. Ск. II. 114. Словник української мови Грінченка