подути
ПОДУ́ТИ, подму́, подме́ш і поду́ю, поду́єш; мин. ч. поду́в, дула́, ло́; мн. подули́; наказ. сп. подми́, подмі́м[о], подмі́ть; і розм. ПОДУ́НУТИ, ну, неш, док.
1. Почати дути (у 1 знач.); повіяти.
Сьогодні трохи душно – подув африканський вітер (М. Коцюбинський);
Але ось подунув холодний вітер від сходу (І. Франко);
Як вітер було подме, так не тільки стріха цапки ставала, а всенький “дім” метелиці витанцьовував (Остап Вишня);
// безос.
Теплим подуло в мене вітерком, Вкрилося листями древо кругом (Я. Щоголів).
2. Випустити з рота сильний струмінь повітря; дмухнути.
Грицько помовчав, обдивився ще раз дудку, потім тихенько подув, – товсто і хрипло загула дудка (Панас Мирний);
[Катря:] Почала я перегортати жар, подула на головешку (С. Васильченко);
– Де ж там той вітер? – А в роті. Подмеш ротом, от тобі й вітер, – пояснює Галя (І. Багмут);
Можна подуть – не в таку ще трубу! (С. Олійник).
3. Дути якийсь час.
Вилазь [вітрець] за возлісся, на гори високі, спустися в долини широкі й подми, повій на степи безкраї (Панас Мирний);
Погода .. стоїть мінлива, листопад місяць, – то вітер подме крижаний, то пролетить сніжок (Ю. Яновський);
На ранку подує [дитина] і плаче, – ніяк не спинить йому крові (В. Сосюра).
4. перен., розм., рідко. Дуже швидко побігти, помчати.
Ухопивши з собою .. Шеффеля, пудом подув [Герман] у Галичину (І. Франко).
◇ Ду́ти / поду́ти тічо́к (тічка́) див. ду́ти;
(1) Тичка́ поду́ти – помірятися силою з ким-небудь.
– Чи не схотілося тобі, козаче, тичка подуть? – спитав чоловік .. – Я тебе так подму, – гукнув січовик.., – що аж на тій могилі опинишся (О. Стороженко).
Значення в інших словниках
- подути — поду́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- подути — подму, подмеш і подую, подуєш; мин. ч. подув, -дула, -дуло; мн. подули; наказ. сп. подми, подмім[о], подміть; і розм. подунути, -ну, -неш, док. 1》 Почати дути (у 1 знач.); повіяти. || безос. 2》 Випустити з рота сильний струмінь повітря; дмухнути. Великий тлумачний словник сучасної мови
- подути — поду́ти вул. швидко піти (ср, ст): 3 городу “подув” Місько на Сикстуську, Сикстуською – до Валів, глипнув на годинник на трамвайній будці. Була за десять шоста (Тарнавський З.) Лексикон львівський: поважно і на жарт
- подути — ду́ти / поду́ти тічо́к (тічка́), фольк. Боротися, пробувати силу в боротьбі. “Дми ж тічок”,— Загримав Змій (І. Манжура); — Чи не схотілось тобі, козаче, тічка подуть? — спитав чоловік (О. Стороженко). Фразеологічний словник української мови
- подути — ВІ́ЯТИ (про повітря — рухатися), ПОВІВА́ТИ, ДУ́ТИ, ПОДУВА́ТИ, ПОДИХА́ТИ, ПОДИ́ХУВАТИ, ДИ́ХАТИ, ПРОВІВА́ТИ, ПРОВІ́ЮВАТИ, ПРОДУВА́ТИ, ПРОДИМА́ТИ, ДМУ́ХАТИ, ЗАВІВА́ТИ, ЗАДУВА́ТИ, ЗАДИМА́ТИ, ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ, ПОТЯГА́ТИ (ПОТЯ́ГУВАТИ), ВІ́ЯТИСЯ рідше... Словник синонімів української мови
- подути — Поду́ти, подму́, -дме́ш, -дму́ть; подми́, -дмі́ть; поду́в, -ду́ла Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- подути — ПОДУ́ТИ, подму́, подме́ш і поду́ю, поду́єш; мин. ч. поду́в, дула́, ло́; мн. подули́; наказ. сп. подми́, подмі́м[о], подмі́ть; і розм. ПОДУ́НУТИ, ну, неш, док. 1. Почати дути (у 1 знач.); повіяти. Сьогодні трохи душно — подув африканський вітер (Коцюб. Словник української мови в 11 томах
- подути — Поду́ти, -дму, -дме́ш гл. Подуть. Живеш як у решеті: відки вітер подме, то повні хати. Ном. № 10284. Словник української мови Грінченка