подібно

ПОДІ́БНО.

1. Присл. до поді́бний 1.

Хочу спіймати [навколишні звуки], записати у пам'яті – і не виходить. От-от, здається... Тью, тью, ті-і-і... Ні, зовсім не так .. І не подібно (М. Коцюбинський);

[Орест:] Ну, Любо, се вже щось таке, чого я зовсім не розумію. Се не подібно до тебе (Леся Українка).

2. у знач. прийм. з род. в., з прийм. до, рідше з дав. в. Уживається при називанні кого-, чого-небудь, з ким, чим порівнюється хтось, щось.

Діти, поскидавши черевички, З безумним виском бігали по них [струмках], Ганяючись, подібно до качат, Одно за одним (М. Рильський);

Він малює спід барки на синє .. і білить облавок подібно піні, що море мече йому під ноги (М. Коцюбинський).

3. кому і без дод., пред., заст. Гарно, личить.

Дивися, ненько, чи хорошенько, чи хорошенько і подібненько (П. Чубинський).

4. пред. і вставне слово, зах., заст. Імовірно, скидається на те, схоже на те.

Що ти, милий, думаєш-гадаєш, подібно-сь мене покинути маєш (Сл. Б. Грінченка).

(1) Поді́бно [до то́го,] як – уживається як складений порівняльний спол. у знач. так само, як.

Батюшка, що, подібно як і церква, був колись уніатським попом, прийняв вигнанців [уніатські образи́] до своєї хати (Леся Українка).