позабирати

ПОЗАБИРА́ТИ, а́ю, а́єш, док.

1. що. Взяти собі, із собою все або багато чого-небудь.

Люди позабирали клунки з хлібом і поплентались на панський лан (І. Нечуй-Левицький);

Пшениченьку позабирають люди, Останеться суха стерня (Л. Глібов);

Ми мусили знову повертатись назад, щоб позабирати .. наші речі (Олесь Досвітній);

// Схопивши, охопивши рукою (руками або якимсь знаряддям), узяти все або багато чого-небудь.

– Позабирали [ченці] в руки свічки, та давай перед Миколаєм править та молитись (І. Нечуй-Левицький).

2. кого. Повести, повезти з собою, до себе всіх або багатьох.

В неділю або в свято Іван з Мотрею підуть до церкви; іноді, як не дуже холодно, позабирають і хлопців з собою (Панас Мирний).

3. кого, що. Насильно взяти, відняти в когось усе або багато чого-небудь, усіх або багатьох.

Тільки що діти літ стали доходити, що вже матері і втіха, і поміч, позабирали їх до покоїв (Марко Вовчок);

Прийшло четверо [ворожих] офіцерів, повечеряли, .. напилися. Так він зброю в них позабирав (О. Довженко).

4. кого, розм. Заарештувати, затримати (всіх або багатьох).

Не досягло й до року, як школи закрили; декого з учителів позабирали, позасилали (Панас Мирний).

◇ (1) Позабира́ти в свої́ ру́ки – захопити собі. привласнити все або багато чого-небудь.

– Як се так таки ніхто й не думає позабирати все те [гешефти] в свої руки! (І. Франко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me