позвикати
ПОЗВИКА́ТИ, а́ємо, а́єте, док.
1. з інфін. Звикнути робити що-небудь, поводитись яким-небудь чином і т. ін. (про всіх або багатьох).
Вони [пересудливі жінки] вже, бачте, позвикали Скрізь по обідах куштувать (Л. Глібов).
2. до чого і з інфін. Звикнутися з чим-небудь (про всіх або багатьох).
Люди позвикали вже до такої братньої ворожнечі [Ониська з Василем], хіба вже дужче зчепляться, тоді тільки розводили (Панас Мирний);
// також без дод. Освоїтися з чим-небудь, пристосуватися до чогось (про всіх або багатьох).
Бурлаки і бурлачки позвикали вже до такої страви й їли, аж за вухами лящало (І. Нечуй-Левицький);
– Та хіба ж можна на такій воді жити? – Позвикали вже ми... (О. Гончар);
// до кого і без дод. Зжитися з ким-небудь (про всіх або багатьох).
І так позвикали одно з другим [Галя з Івасиком], що як Параска .. не пускала Галі з свого двору, то коли не вона, то він цілий день пронишпорить коло тину (Панас Мирний);
Трактористи звали її своїм жайворонком. Справді, вони позвикали до неї, як звикають до жайворонка, що всю весну дзвенить їм над головою (О. Гончар).
Значення в інших словниках
- позвикати — позвика́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- позвикати — -аємо, -аєте, док. 1》 з інфін. Звикнути робити що-небудь, поводитись яким-небудь чином і т. ін. (про всіх чи багатьох). 2》 до чого і з інфін. Звикнутися з чим-небудь (про всіх чи багатьох). || також без додатка. Великий тлумачний словник сучасної мови
- позвикати — ПОЗВИКА́ТИ, а́ємо, а́єте, док. 1. з інфін. Звикнути робити що-небудь, поводитись яким-небудь чином і т. ін. (про всіх або багатьох). Вони [пересудливі жінки] вже, бачте, позвикали Скрізь по обідах куштувать (Гл., Вибр., 1951, 37). 2. до чого і з інфін. Словник української мови в 11 томах
- позвикати — Позвикати, -ка́ємо, -єте гл. Привыкнуть (о многихъ). Чи вже позвикали ваші дівчата в городі жити? Кіевск. у. Словник української мови Грінченка