покалічений

ПОКАЛІ́ЧЕНИЙ, а, е.

Дієпр. пас. до покалі́чити.

Вони забрали їх [Настусю і Павлуся] і посадили на віз .. і трохи покалічених повезли далі до міста (І. Нечуй-Левицький);

– А звідки ж йому сили набратися, коли в нього ребра війною покалічені? – показав Дмитро на запалий, у рубцях, бік свого коня (М. Стельмах);

Він добрий, мамо, лише покалічений судьбою... (О. Кобилянська);

Старші письменники – учителі наші (ніде правди діти) більш прислухалися до живої народної мови, більш придивлялися до неї, ніж молодші, особливо ті, що одірвані од села, од народу і беруть за зразок не живу мову, а книжну, часто-густо покалічену та занечищену (М. Коцюбинський);

Скільки він не напружувався, скільки не махав руками – виходили тільки смішні, покалічені слова, а та казка, що огняним клубком поверталася в його грудях, не виходила (С. Васильченко);

// у знач. ім. покалі́чений, ного, ч. Той, кого покалічили.

Хтось голосно назвав ім'я покаліченого, і Раїса трохи не скрикнула, наче її вдарили ножем в серце (П. Кочура);

Все це говорило Дорошеві, що люди здорові і фізично сильні мучаться духовно за поранених і покалічених, не вважаючи їх, проте, неповноцінними людьми (Григорій Тютюнник);

// покалі́чено, пред.

Невідомо, не раховано, Скільки люду там поховано, Невідомо, не полічено, Скільки вбито, покалічено (Д. Павличко);

Шкодую, що Ваше [оповідання] дуже покалічено (Панас Мирний).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

покалічений

Значення в інших словниках