поклонник

ПОКЛО́ННИК, а, ч.

1. Той, хто поклоняється кому-, чому-небудь як божеству, вищій силі, святині.

Для того вони взялися з таким завзятком [завзяттям] до будови читальні, бо їм здається, що вони тепер поклонники якоїсь нової віри (Л. Мартович);

Йому ще не вірилось, що так безслідно загинуло чудо, і от щось навіть вночі жене його в оці місця, все надіється: а може, знову потягнуться поклонники до скитка (М. Стельмах).

2. розм. Прихильник кого-, чого-небудь; пристрасний любитель чого-небудь; шанувальник.

Серед великих поклонників таланту Марії Костянтинівни [Заньковецької] знайшовся ентузіаст меценат Ф. П. Волик, який взяв на утримання цілий колектив театру Суслова (з мемуарної літ.);

Палкий поклонник Мусоргського, він [М. Донець] створив блискучі образи Досифея в “Хованщині” і царя Бориса в “Борисі Годунові” (М. Рильський);

Підполковник Зорін був палким поклонником мистецтва (Я. Гримайло).

3. розм. Той, хто залицяється до дівчини, жінки.

За оцим ось рогом підстеріг її знехтуваний поклонник і сказав, що вона розбила його серце (Ю. Яновський);

Вона перша з сестер, хоч четверта з черги, почала одержувати любовні листи від поклонників, анонімні й за підписами (Ірина Вільде);

// Той, хто любить упадати за жінками.