поколупаний

ПОКОЛУ́ПАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. до поколупа́ти 1.

Він обмацав, бормочучи, поколупані долотом двері, замок був цілий (П. Колесник);

Люди мовчки пройшли повз Супруна, який самотньо залишився стояти на межі, поколупаній його пальцями (М. Стельмах);

На Рудиковому обличчі, поколупаному де-не-де віспою, заграла всіма барвами хитра усмішка (Г. Косинка).

2. у знач. прикм. Вкритий тріщинами, заглибинами; потрісканий, поколений.

Вона стала показувати пучкою навкруги: .. на долівку, що не була ні мазана, ані метена, на поколупаний припічок (Грицько Григоренко);

Поколупаний циферблат, обкурений димом, Був схожий на рябе засмагле обличчя (Л. Первомайський).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me