1. Словник української мови у 20 томах

покорчити

ПОКО́РЧИТИ, ить, док., кого, що, перев. безос.

Ви́кликати корчі; посудомити.

Очі, мов у мертвого, дивляться і не бачать нічого; руки неначе судороги покорчили (Г. Квітка-Основ'яненко);

– Треба, то хай сам пришвендяє до мене, – викрикнув [Бурмака] – Чи, може, йому ноги посудомило! Чи покорчило? (П. Загребельний).

◇ (1) Щоб (бода́й) но́ги поко́рчило <�Хай (неха́й) но́ги поко́рчить> кому, лайл.:

а) уживається як лайка.

[Охрім:] А бодай тобі ноги покорчило, стара собака, і чого він причвалав? (М. Кропивницький);

Тобі мало було мого сала, так ти ще до людини пристав жувати, щоб тобі язик покорчило! (Григорій Тютюнник);

б) уживається для вираження великого незадоволення з приводу небажаного або невчасного приходу кого-небудь з побажанням всього недоброго.

[Охрім:] А бодай тобі ноги покорчило, стара собака, і чого він причвалав? (М. Кропивницький);

(2) Щоб (бода́й) язи́к поко́рчило <�Хай (неха́й) язи́к поко́рчить> кому, лайл. – уживаєтьсяираження великого незадоволення чим-небудь зробленим, сказаним з побажанням всього недоброго.

Вона мовчить, бо у свято гріх лаятись, але коли б усім тим, що плещуть про фабрику, покорчило язики, то це було б дуже добре (М. Коцюбинський);

Тобі мало було мого сала, так ти ще до людини пристав жувати, щоб тобі язик покорчило! (Григорій Тютюнник).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. покорчити — поко́рчити дієслово доконаного виду безос. Орфографічний словник української мови
  2. покорчити — -ить, док., перех., перев. безос. Викликати корчі; посудомити. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. покорчити — КО́РЧИТИ (викликати корчі, зводити судомою), СУДО́МИТИ, КАРЛЮ́ЧИТИ розм. — Док.: ско́рчити, поко́рчити, зсудо́мити, посудо́мити, скарлю́чити, покрути́ти, позмика́ти розм. (Генрікова:) Мого ж (чоловіка) на тім тижні знов напала слабість. Словник синонімів української мови
  4. покорчити — ПОКО́РЧИТИ, ить, док., перех., перев. безос. Ви́кликати корчі; посудомити. Очі, мов у мертвого, дивляться і не бачать нічого; руки неначе судороги покорчили (Кв.-Осн., II, 1956, 95); — Треба, то хай сам пришвендяє до мене, — викрикнув [Бурмака]. Словник української мови в 11 томах
  5. покорчити — Поко́рчити, -чить гл. безл. Покорчить. Щоб тобі руки покорчило. Ном. № 3719. Словник української мови Грінченка