покректувати

ПОКРЕ́КТУВАТИ, ую, уєш, недок.

Кректати злегка або час від часу.

Похитуючи сивою головою та покректуючи, чвалає старий далі, шукаючи, де б спочити (М. Коцюбинський);

Вони, покректуючи від натуги, підважили її [рибу], підняли над содою і вкинули в човен (М. Стельмах);

Федот сидів у холодку, знявши сорочку, просихав тілом на легенькому вітерці, блаженно покректував (Григорій Тютюнник);

Кілька свійських білих качок вишикувались перед дверима хати і, лагідно покректуючи, чекали на господиню, що винесе їм їсти (Олесь Досвітній).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me