покрикнути
ПОКРИ́КНУТИ, ну, неш, док.
1. Те саме, що кри́кнути.
– Піду, мамо, прогуляюся. – Іди, доню. – Сама її за ворота провела та тоді вже услід, схаменулась, покрикнула: – Не барись довго, Марусе! (Марко Вовчок);
// Голосно, збуджено вигукнути щось.
Згадав він її та аж покрикнув: – Нехай мене мир не знає, коли я зраджу тебе, моя горличко! (Марко Вовчок);
– Не дамося собакам [ворогам] живцем! – покрикнула громада (М. Старицький).
2. на кого і без дод. Крикнути на когось, примушуючи щось зробити.
І пострахаєш було і покрикнеш на його [Андрійка]... (Марко Вовчок);
– Ви повинні бути біля хворого чоловіка – це ваш обов'язок. Покиньте зразу сорочки та йдіть до його! – покрикнула з пересердям Дарочка (Л. Яновська).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- покрикнути — покри́кнути дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- покрикнути — -ну, -неш, док. 1》 Те саме, що крикнути. || Голосно, збуджено вигукнути щось. 2》 на кого і без додатка. Крикнути на когось, примушуючи щось зробити. Великий тлумачний словник сучасної мови
- покрикнути — ПОКРИ́КНУТИ, ну, неш, док. 1. Те саме, що кри́кнути. — Піду, мамо, прогуляюся. — Іди, доню. — Сама її за ворота провела та тоді вже услід, схаменулась, покрикнула: — Не барись довго, Марусе! (Вовчок, І, 1955, 212); // Голосно, збуджено вигукнути щось. Словник української мови в 11 томах
- покрикнути — Покри́кнути, -кну, -неш гл. Вскрикнуть. Ой крикнув — покрикнув сильне багач молодий. Рудч. ЧП. 82. Так і покрикнули з жалю та з досади. МВ. І. 41. Справді? — покрикне панночка, зірвавшись з місця. МВ. (О. 1862. III. 48). Словник української мови Грінченка