покров

ПОКРО́В, у, ч.

1. Верхній шар, який покриває що-небудь.

Важка дорога, що покрита Твердим покровом сніговим, Лягає коням під копита, Гарячим коням вороним (Я. Шпорта);

Вже немилосердно пече сонце, вже вітер рве й вихрить над льодами, вже потріскались, покололись вони, але Дніпро не може скинути крижаного покрову, жде (С. Скляренко);

* У порівн. Отак і серце моє вкрите, – Мов сніговий на нім покров... (І. Манжура).

2. поет. Листя дерев.

Ой діброво – темний гаю! Тебе одягає Тричі на рік... Багатого Собі батька маєш. Раз укриє тебе рясно Зеленим покровом, – Аж сам собі дивується На свою діброву... (Т. Шевченко);

Зненацька в зоряну ніч ударив мороз. І вже ільмові ронять свій покров (М. Рудь);

// перен. Те, що огортає, окутує, охоплює що-небудь.

Літак ішов високо, над хмарним покровом, який ще з самого ранку обгорнув землю (Ю. Бедзик);

О ноче! Зрадний твій покров, Лукава ти, весняна ноче! (М. Рильський);

// перен. Те, чим замасковується, приховується що-небудь.

Відношення між наукою і мистецтвом іноді мисляться як антагоністичні. Досить поширене уявлення, ніби науковий аналіз того чи іншого явища природи неминуче зриває з нього покров прекрасного, знецінює його як об'єкт естетичних емоцій (з наук. літ.).

3. заст. Те саме, що покрива́ло.

За кражу, за войну [війну], за кров, Щоб братню кров пролити, просять І потім в дар тобі приносять З пожару вкрадений покров!! (Т. Шевченко);

А на плечах мав поводар З о́лтаря покров барвистий (Леся Українка).

(1) Під покро́вом:

а) (чиїм) користуючись чиїм-небудь заступництвом.

Ми під покровом Діаниним, Хлопці й дівчата незаймані; Хлопці й дівчата незаймані, Владарку славимо ми (М. Зеров);

– Як би там не було.., а з школи тебе Глафіра Іванівна випровадила і не збирається, як видно, приймати, доки ти під батюшчиним покровом (І. Микитенко);

б) (чого) маскуючись чим-небудь.

Глузувати під покровом жарту;

в) (чого) користуючись чимсь як прикриттям.

Під покровом дерев.