1. Словник української мови у 20 томах

покінчати

ПОКІНЧА́ТИ, а́ю, а́єш, док., що.

Закінчити багато чого (одне за одним).

[Старшина:] Ехе-хе! Діла, діла! Коли-то ти їх покінчаєш? (І. Карпенко-Карий);

Я і других не менше цікавих для мене робот [робіт] не покінчала (Леся Українка);

// Закінчити що-небудь у кілька прийомів; у різний час (про всіх або багатьох).

– Ви ось по десять класів покінчали, проте й досі не знаєте, що раніше з' явилось в природі: курка чи оце яйце? (О. Гончар).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. покінчати — -аю, -аєш, док., перех. Закінчити багато чого (одне за одним). || Закінчити що-небудь у кілька заходів; у різний час (про всіх чи багатьох). Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. покінчати — покінча́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  3. покінчати — ПОКІНЧА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. Закінчити багато чого (одне за одним). [Старшина:] Ехе-хе! Діла, діла! Коли-то ти їх покінчаєш? (К.-Карий, І, 1960, 38); Я і других не менше цікавих для мене робот [робіт] не покінчала (Л. Укр. Словник української мови в 11 томах
  4. покінчати — Покінча́ти, -ча́ю, -єш гл. Окончить (во множествѣ). Словник української мови Грінченка