полетіти

ПОЛЕТІ́ТИ, ечу́, ети́ш, док.

1. Почати пересуватися в повітрі за допомогою крил (про птахів, комах і т. ін.).

Полетіли [ворони] й летячи співали (Т. Шевченко);

Пташка знялася і полетіла (Григорій Тютюнник);

* Образно. Земля хитнулась, мов колиска, І полетіла, попливла (А. Малишко);

// Спрямувати кудись свій політ (про птахів, комах і т. ін.).

Романові здавалось, ніби з клітки випурхнула весела співуча пташка, полетіла десь в гай (І. Нечуй-Левицький);

Легка бджола за взятком полетить (М. Рильський);

// Почати переміщатися, пересуватися в просторі (про літаки, ракети і т. ін.).

Літаки полетіли, сито виючи, залишивши по собі купи руїн, чорний нудотний дим (А. Дімаров);

“Коли прийде час і перші міжпланетні кораблі полетять у простір, тоді будуть потрібні такі пілоти, як Валя”, – думав Юрій (В. Собко);

// розм. Почати переміщатися в повітрі під дією зовнішнього чинника.

Двері одхилились, в хату полетіло порося й впало серед дівчат (І. Нечуй-Левицький);

Хтось крикнув: “букета!” – і цілі пучки квіток полетіли під ноги співачці (Панас Мирний);

На всі боки полетіли збиті головки будяків (О. Донченко).

2. перен., розм. Почати стрімко пересуватися, переміщатися; стрімко побігти, поїхати і т. ін.; понестися.

Встала Марина, .. накинула кожушину і полетіла до Ганни пізньою добою (І. Нечуй-Левицький);

Кінь закрутився дзигою, а потім враз рвонувся вперед і стрілою полетів до нас (Ю. Збанацький);

Весла опустилися на воду, шлюпка полетіла до естакади (Ю. Яновський);

* Образно. І до тебе, мила, серце полетіло, розказать несміло про мою любов (В. Сосюра).

3. перен. Почати швидко поширюватися, розповсюджуватися (про чутки, вісті і т. ін.).

Люди зразу підхопили ту чутку – і полетіла вона стрілою від хати до хати, з одного краю села до другого (Панас Мирний);

І які тільки поголоски не полетіли з хати в хату про товариство спільного обробітку землі (М. Стельмах);

// Полинути, рознестися в повітрі (про слова, звуки і т. ін.).

З-під гори полетів дзвінкий одкоханий голос.., що закликав на пообідню молитву (Іван Ле);

Забриніть [пісні], задрижіть, полетіть І пірніть у криштальну блакить (М. Рильський);

// Бути спішно відправленим, відісланим куди-небудь.

Цього вечора в далеку Ольвію полетіла телеграма (М. Чабанівський).

4. перен. Почати швидко проходити, протікати (про час).

Настануть потім дні солодкого щастя, полетять, помчаться безпереривним [безперервним] дзвенячим ланцюгом (Г. Хоткевич).

5. розм. Утративши опору, рівновагу, зірвавшись звідкись, відділившись від чого-небудь, упасти, звалитися.

Плюнув набік Кайдаш і хрьопнув дверима так, що з полиці полетіло горня й розбилось на шматочки (І. Нечуй-Левицький);

Він поточився до борту і, ловлячи повітря руками, полетів у воду (Ю. Яновський);

// Почати падати; посипатися (про все або багато чого-небудь).

Вітер війнув – листя з клена жовте, жовтаво-золоте полетіло! (П. Тичина);

Вдарив грім, і полетіли перші краплі дощу (З. Тулуб).

6. перен., розм. Втратити (місце роботи, посаду і т. ін.).

[Віктор:] У нього великі неприємності. Схоже на те, що полетить з роботи (О. Левада).

7. перен., розм. Зробитися непридатним; зруйнуватися, зіпсуватися.

Надвечір полетів підшипник на третьому тракторі, вилізли назовні інші дефекти (Ю. Яновський).

Іти́ (леті́ти) / піти́ (полеті́ти) під укі́с див. іти́.

◇ [Аж] і́скри (і́скорки) з оче́й си́плються (летя́ть, ска́чуть і т. ін.) / поси́пались (сипну́ли, полеті́ли, поскака́ли, скакну́ли і т. ін.) див. і́скра;

Аж (що й, ті́льки і т. ін.) пі́р'я лети́ть (розліта́ється, си́плеться і т. ін.) / полети́ть (розси́плеться, поси́плеться і т. ін.) див. пі́р'я;

(1) Дмухни́ і полети́ть за ві́тром (д) див. дмухну́ти;

Дмухни́ – і розси́плеться (похи́литься, полети́ть [за ві́тром] і т. ін.) <�Дмухну́ти і розси́плешся> див. дмухну́ти;

З уст в уста́ (рідше від уст до уст) перехо́дити (передава́тися і т. ін.) / полеті́ти і т. ін. див. перехо́дити;

Іти́ (леті́ти) / піти́ (полеті́ти) до чо́рта (до ді́дька, к чо́рту, під три чорти́, к бі́су і т. ін.), див. іти́;

Леті́ти / полеті́ти стріло́ю (як стріла́) див. леті́ти;

Леті́ти / полеті́ти у прі́рву див. леті́ти;

Леті́ти / полеті́ти шкере́бе́рть див. леті́ти;

Ли́нути (вита́ти, леті́ти) / поли́нути (полеті́ти) ду́мкою (думка́ми, ду́мою, рідше в ду́мці, мрі́ями, се́рцем) див. ли́нути;

Літа́ти (леті́ти, блука́ти) / полеті́ти (поблука́ти) думка́ми (гадка́ми, заст. ми́слю) див. літа́ти;

(2) Полеті́ти в пові́тря:

а) розлетітися на шматки від вибуху; вибухнути.

Пароплав, на якому він мав повезти міни, полетів у повітря біля турецьких берегів (Ю. Яновський);

б) даремно пропасти.

Художник [Ференц] непокоївся, що будинок зірвуть, і вся праця його полетить у повітря (О. Гончар);

Розси́патися (розлеті́тися, полеті́ти, оберну́тися) на по́рох (на прах, по́рохом, пра́хом) див. розсипа́тися;

Ті́льки бри́зки полетя́ть див. бри́зки;

Ті́льки пух полети́ть див. пух;

(3) [Як (мов, ні́би і т. ін.)] полеті́ти за (із) ві́тром:

а) набути розголосу, поширитися.

За вітром слава полетіла. По всіх усюдах і кутках (Л. Глібов);

б) безслідно зникнути, пропасти.

Її честь, яку здобула собі довгою службою у своєї пані, тепер розвіялася, немов із вітром полетіла (О. Кобилянська).