полиця

ПОЛИ́ЦЯ, і, ж.

1. Дошка або кілька дощок, які закріплені горизонтально на стіні або в шафі й використовуються для зберігання посуду, продуктів харчування, одягу, книг і т. ін.

Кайдаш махнув рукою й зачепив горщик на полиці (І. Нечуй-Левицький);

Упоравшись, зняла [Харитя] серп з полиці, поклала в торбинку хліба та цибулі і зав'язала рябенькою хусточкою (М. Коцюбинський);

Катря мовчки дістала з полиці цілу хлібину й урочисто поклала на столі (А. Головко);

Полиці були закладені шматками тонких сукон, шерстяних, шовкових і бавовняних тканин (С. Чорнобривець);

Книжкові полиці від підлоги до високої, розмальованої стелі займали дві стіни (З. Тулуб);

// Окреме місце у вигляді дощаного настилу чи дивана для лежання або для розміщення багажу у залізничному вагоні.

Сьогодні пасажирів у прямому було не густо – всі верхні полиці виявились вільними (О. Гончар);

Прокинувся я вранці, дивлюсь – сидить мій приятель, спустивши із верхньої полиці ноги (Остап Вишня).

2. Частина плуга, яка відрізає й перевертає шар землі.

Полиця [плуга], яка служить для обертання і кришення скиби, має вигнуту робочу поверхню (з наук. літ.);

Нам вчулося, як шумить отакий плуг, перерізаючи полинь та тирсу і кладучи полицею довгу скибку (Ю. Яновський).

3. Частина затвора для насипання на неї пороху в старовинному кремінному пістолеті і рушниці.

От на полицю сіруватий Посипавсь порох – і зубчатий, Надійний кремінь звівся знов (М. Рильський, пер. з тв. О. Пушкіна).

◇ Кла́сти / покла́сти зу́би на поли́цю див. кла́сти;

(1) Хоч зу́би клади́ на поли́цю (д) див. кла́сти.