полишення
ПОЛИ́ШЕННЯ, я, с., рідко.
Дія за знач. полиша́ти¹.
Філіп, король французів, викрав Бертранду, анжуйську графиню, і, покинувши свою благородну жену, постидно одружився з порушницею шлюбного союзу. Попри докори прелатів Франції за свавільне полишення своєї жони і за полишення Бертрандою мужа, він відмовився принести покаяння в содіянні такого ненависного злочину і, пригноблений літами й хворощами, скорботно кінчив життя, занурений у перелюбство (П. Загребельний).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me