1. Словник української мови у 20 томах

половник

ПОЛОВНИ́К, а́, ч., іст.

Феодально залежний селянин, який працював на землі феодала, віддаючи йому половину врожаю.

Селяни повинні були віддавати боярам значну частину врожаю (близько половини – через що вони називалися половниками) (з навч. літ.).

ПОЛО́ВНИК, а, ч.

Місце, куди зсипають полову; засік для полови.

Треба було повитрясати приколотки, поскладати їх на купу, попідмітати вимолочене зерно, повиносити трину до половника (І. Франко);

Забув ти, як спав бувало по багацьких половниках і обходив панську худобу? (Мирослав Ірчан).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. половник — Поло́вник: — хлів [24] Словник з творів Івана Франка
  2. половник — див. ложка Словник синонімів Вусика
  3. половник — I пол`овник-а, ч. Місце, куди зсипають полову; засік для полови. II половн`ик-а, ч., іст. Феодально залежний селянин, який працював на землі феодала, віддаючи йому половину врожаю. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. половник — поло́вник іменник чоловічого роду сарай половни́к іменник чоловічого роду, істота феодально залежний селянин Орфографічний словник української мови
  5. половник — ПОЛО́ВНИК, а, ч. Місце, куди зсипають полову; засік для полови. Треба було повитрясати приколотки, поскладати їх на купу, попідмітати вимолочене зерно, повиносити трину до половника (Фр. Словник української мови в 11 томах
  6. половник — Половник, -ка м. 1) Закромъ для мякины. Угор. 2) Родъ хлѣва для мякины и пр. — иногда какъ часть клуни, иногда отдѣльно. Чуб. VII. 397. Лохв. у. Славяносерб. у. Въ Галиціи хлѣвъ, гдѣ зимой стоитъ овцы и телята. Фр. Пр. 136. Словник української мови Грінченка