1. Словник української мови в 11 томах

половник

ПОЛО́ВНИК, а, ч. Місце, куди зсипають полову; засік для полови.

Треба було повитрясати приколотки, поскладати їх на купу, попідмітати вимолочене зерно, повиносити трину до половника (Фр., III, 1950, 271);

Забув ти, як спав бувало по багацьких половниках і обходив панську худобу? (Ірчан, II, 1958, 134).

ПОЛОВНИ́К, а́, ч., іст. Феодально залежний селянин, який працював на землі феодала, віддаючи йому половину врожаю.

Селяни повинні були віддавати боярам значну частину врожаю (близько половини — через що вони називалися половниками) (Іст. СРСР, І, 1956, 65).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. половник — Поло́вник: — хлів [24] Словник з творів Івана Франка
  2. половник — див. ложка Словник синонімів Вусика
  3. половник — I пол`овник-а, ч. Місце, куди зсипають полову; засік для полови. II половн`ик-а, ч., іст. Феодально залежний селянин, який працював на землі феодала, віддаючи йому половину врожаю. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. половник — поло́вник іменник чоловічого роду сарай половни́к іменник чоловічого роду, істота феодально залежний селянин Орфографічний словник української мови
  5. половник — ПОЛОВНИ́К, а́, ч., іст. Феодально залежний селянин, який працював на землі феодала, віддаючи йому половину врожаю. Селяни повинні були віддавати боярам значну частину врожаю (близько половини – через що вони називалися половниками) (з навч. літ.). Словник української мови у 20 томах
  6. половник — Половник, -ка м. 1) Закромъ для мякины. Угор. 2) Родъ хлѣва для мякины и пр. — иногда какъ часть клуни, иногда отдѣльно. Чуб. VII. 397. Лохв. у. Славяносерб. у. Въ Галиціи хлѣвъ, гдѣ зимой стоитъ овцы и телята. Фр. Пр. 136. Словник української мови Грінченка