полон
ПОЛО́Н, у, ч.
1. Відсутність свободи, неволя, в яку потрапляє хто-небудь, захоплений противником під час воєнних дій; перебування в такому стані.
Місто взято, цар в полоні. Що за славна перемога! (Леся Українка);
У вирі війни між усякими людьми жив і терся Круп'як, зазнав тягар війни і ганьбу полону (М. Стельмах);
І сказав він [Ігор]: – Браття і дружино! Нам миліша смерть, аніж полон! (Н. Забіла).
2. перен. Залежність від кого-, чого-небудь, підпорядкованість комусь, чомусь; перебування в такому стані.
Михайло й сам не помітив, як потрапив у полон до .. дівчини (Ю. Збанацький);
Сиділи солдати в полоні уяв... І пісня вчувалася їм колискова... (І. Нехода);
Очі вже розплющились, але мозок ще був у полоні тяжкого сну (С. Голованівський).
3. збірн., заст. Полонені.
За річкою вогні горять, Там татари полон ділять (з думи).
Бра́ти (захо́плювати) / взя́ти (захопи́ти) в поло́н див. бра́ти.
◇ (1) Вавило́нський (єги́петський) поло́н, книжн. – рабство, неволя, пригнічення, підневільне життя.
І знов настав єгипетський полон, та не в чужій землі, а в нашій власній (Леся Українка);
– Роз'єднаність і хатокрайство тримають нас, Іване, в єгипетському полоні шляхти та єзуїтів (Валерій Шевчук);
Згадки у багатовіковій історії єврейського народу про його підневільне існування, про “полон вавилонський”, чи “полон єгипетський” не лише міцно вкарбувалися в історичній пам'яті цього народу, а й стали поняттями прозивними в загальносвітовій культурі (з наук. літ.).
Значення в інших словниках
- полон — (захоплення ворога) полонення, неволя, заст. ясир. Словник синонімів Полюги
- полон — див. неволя Словник синонімів Вусика
- полон — [полон] -ну, м. (ў) -н'і, мн. -ние, -н'іў Орфоепічний словник української мови
- полон — -у, ч. 1》 Відсутність свободи, неволя, в яку потрапляє хто-небудь, захоплений противником під час воєнних дій; перебування в такому стані. Брати у полон. 2》 перен. Залежність від кого-, чого-небудь, підпорядкованість комусь, чомусь; перебування в такому стані. 3》 збірн., заст. Полонені. Великий тлумачний словник сучасної мови
- полон — поло́н іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- полон — єги́петський поло́н; єги́петська нево́ля, книжн. Важке, нужденне, підневільне життя. І знов настав єгипетський полон, та не в чужій землі, а в нашій власній (Леся Українка); — Роз’єднаність і хатокрайство тримають нас, Іване, в єгипетському полоні шляхти та єзуїтів (Валерій Шевчук). Фразеологічний словник української мови
- полон — ПОЛО́Н (стан захоплених противником під час воєнних дій), ПОЛОНЕ́ННЯ рідше, БРАН заст., поет., ЯСИ́Р іст. — Наш гість, ..здається, довго перебував у полоні. В якому полоні ви були, пане? — В турецькому (Вал. Словник синонімів української мови
- полон — Поло́н, -ну, -нові, в -ні Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- полон — ПОЛО́Н, у, ч. 1. Відсутність свободи, неволя, в яку потрапляє хто-небудь, захоплений противником під час воєнних дій; перебування в такому стані. Місто взято, цар в полоні. Що за славна перемога! (Л. Укр. Словник української мови в 11 томах
- полон — Поло́н, -ну м. 1) Плѣнъ. Чи її убито, чи в полон занято. Чуб. V. 628. 2) Плѣнные. Татарове полон женуть: один полон з жіночками, другий полон з дівочками. н. п. Там татари полон ділят. АД. І. 75. 3) Родъ насѣкомаго. Вх. Пч. І. 8. ЕЗ. V. 82. Bibio. Вх. Пч. II. 26. Словник української мови Грінченка