полон
ПОЛО́Н, у, ч.
1. Відсутність свободи, неволя, в яку потрапляє хто-небудь, захоплений противником під час воєнних дій; перебування в такому стані.
Місто взято, цар в полоні. Що за славна перемога! (Л. Укр., І, 1951, 377);
У вирі війни між усякими людьми жив і терся Круп’як, зазнав тягар війни і ганьбу полону (Стельмах, II, 1962, 185);
І сказав він [Ігор]: — Браття і дружино! Нам миліша смерть, аніж полон! (Забіла, У.. світ, 1960, 161).
В [у] поло́н бра́ти (взя́ти, захо́плювати, захопи́ти і т. ін.) кого — полонити когось.
Показали [половці] Хижість тигра й силу льва. Котрих старших — убивали, А молодших в полон брали, Кого здужали спіймать (Фр., XIII, 1954, 372);
Під час воєн з Візантією на Балканському півострові східні слов’яни брали в полон велику кількість візантійців і обертали їх в рабів (Іст. УРСР, І, 1953, 35);
Вони [лицарі] повоювали князеве військо, а самого князя в полон узяли (Вас., II, 1959, 432);
І розповідав [політрук], що останнього разу в перестрілці вбили чотирьох бандитів, кількох поранили, але з них тільки одного вдалося захопити в полон (Цюпа, Три явори, 1958, 17).
◊ Єги́петський поло́н див. єги́петський.
2. перен. Залежність від кого-, чого-небудь, підпорядкованість комусь, чомусь; перебування в такому стані.
Михайло й сам не помітив, як потрапив у полон до ..дівчини (Збан., Сеспель, 1961, 418);
Сиділи солдати в полоні уяв… І пісня вчувалася їм колискова… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 83);
Очі вже розплющились, але мозок ще був у полоні тяжкого сну (Голов., Тополя.., 1965, 447);
Захисники буржуазного ладу, прагнучи вдержати маси в духовному полоні, вигадують все нові «теорії», що маскують експлуататорську природу буржуазного ладу (Програма КПРС, 1961, 45).
3. збірн., заст. Полонені.
За річкою вогні горять, Там татари полон ділять (Укр.. думи.., 1955, 8).
Значення в інших словниках
- полон — (захоплення ворога) полонення, неволя, заст. ясир. Словник синонімів Полюги
- полон — див. неволя Словник синонімів Вусика
- полон — [полон] -ну, м. (ў) -н'і, мн. -ние, -н'іў Орфоепічний словник української мови
- полон — -у, ч. 1》 Відсутність свободи, неволя, в яку потрапляє хто-небудь, захоплений противником під час воєнних дій; перебування в такому стані. Брати у полон. 2》 перен. Залежність від кого-, чого-небудь, підпорядкованість комусь, чомусь; перебування в такому стані. 3》 збірн., заст. Полонені. Великий тлумачний словник сучасної мови
- полон — поло́н іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- полон — ПОЛО́Н, у, ч. 1. Відсутність свободи, неволя, в яку потрапляє хто-небудь, захоплений противником під час воєнних дій; перебування в такому стані. Місто взято, цар в полоні. Що за славна перемога!... Словник української мови у 20 томах
- полон — єги́петський поло́н; єги́петська нево́ля, книжн. Важке, нужденне, підневільне життя. І знов настав єгипетський полон, та не в чужій землі, а в нашій власній (Леся Українка); — Роз’єднаність і хатокрайство тримають нас, Іване, в єгипетському полоні шляхти та єзуїтів (Валерій Шевчук). Фразеологічний словник української мови
- полон — ПОЛО́Н (стан захоплених противником під час воєнних дій), ПОЛОНЕ́ННЯ рідше, БРАН заст., поет., ЯСИ́Р іст. — Наш гість, ..здається, довго перебував у полоні. В якому полоні ви були, пане? — В турецькому (Вал. Словник синонімів української мови
- полон — Поло́н, -ну, -нові, в -ні Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- полон — Поло́н, -ну м. 1) Плѣнъ. Чи її убито, чи в полон занято. Чуб. V. 628. 2) Плѣнные. Татарове полон женуть: один полон з жіночками, другий полон з дівочками. н. п. Там татари полон ділят. АД. І. 75. 3) Родъ насѣкомаго. Вх. Пч. І. 8. ЕЗ. V. 82. Bibio. Вх. Пч. II. 26. Словник української мови Грінченка