1. Словник української мови у 20 томах

полоненик

ПОЛОНЕ́НИК, а, ч.

Людина, яку взято в полон; бранець.

Черкеси зв'язали обох полонеників, прив'язали їх до коней і погнали (М. Коцюбинський);

Великі монголо-татарські кочові феодали .. експлуатували феодально залежних дрібних скотарів, а також полонеників-рабів, захоплених під час воєн (з наук. літ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. полоненик — див. невільник Словник синонімів Вусика
  2. полоненик — -а, ч. Людина, яку взято в полон; бранець. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. полоненик — полоне́ник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  4. полоненик — ПОЛОНЕ́НИЙ ім. (той, кого взято в полон), ПОЛОНЕ́НИК рідше, БРА́НЕЦЬ заст., поет., ПОЛОНЯ́НИК заст., ПОЛОНЯ́НИН перев. фольк.; ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕ́НИЙ (під час війни); ЯЗИ́К розм. (від якого можна дістати потрібні відомості). — Тут колись велика битва була. Словник синонімів української мови
  5. полоненик — Полоне́ник, -ка; -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. полоненик — ПОЛОНЕ́НИК, а, ч. Людина, яку взято в полон; бранець. Черкеси зв’язали обох полонеників, прив’язали їх до коней і погнали (Коцюб., III, 1956, 50); Великі монголо-татарські кочові феодали.. Словник української мови в 11 томах
  7. полоненик — Полоненик, -ка м. Плѣнникъ. Словник української мови Грінченка