поляни
ПОЛЯ́НИ, ля́н, мн. (одн. поля́нин, а, ч.; поля́нка, и, ж.).
1. Східнослов'янське плем'я, яке жило в Середньому Подніпров'ї.
Область середньої течії Дніпра, навколо Києва, що став згодом центром древньоруської держави, була зайнята полянами (з наук. літ.);
Поляни, сіверяни, кривичі, в'ятичі були не що інше, як територіальні союзи, які об'єднували людей різного походження (з наук.-попул. літ.).
2. Західнослов'янське плем'я, що жило в басейні середньої Вісли і поклало початок польській державності.
Західна Польща, або Великопольща, була батьківщиною польської нації: там, уздовж річки Варти, жили поляни, що дали назву державі.
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- поляни — -лян, мн. (одн. полянин, -а, ч.; полянка, -и, ж.). Східнослов'янське плем'я, яке жило в Середньому Подніпров'ї. Великий тлумачний словник сучасної мови
- поляни — Сх.-слов'янське плем'я (союз племен) VI-IX ст. у Середньому Подніпров'ї; центр Полянської землі — Київ; перша згадка у Повісті временних літ; очолював полянський союз кн. Кий та його брати Щек і Хорив; згадка у вірменському літописі VII ст., остання згадка 944; пізніше відомі під назвою Русь. Універсальний словник-енциклопедія
- поляни — ПОЛЯ́НИ, ля́н, мн. (одн. поля́нин, а, ч.; поля́нка, и, ж.). Східнослов’янське плем’я, яке жило в Середньому Подніпров’ї. Область середньої течії Дніпра, навколо Києва, що став згодом центром древньоруської держави, була зайнята полянами (Нариси стар. іст. Словник української мови в 11 томах