поміщик
ПОМІ́ЩИК, а, ч.
Феодальний землевласник в Росії та в Україні кінця ХV до початку ХХ ст.; основний експлуататорський клас за часів феодалізму, звичайно дворянин, основним джерелом доходу якого була приватна власність на землю.
Почав я писати оповідання про такого поміщика, який під час аграрних рухів сам говорив селянам, що земля їхня (М. Коцюбинський);
Батько вже з тиждень як косить у поміщика сіно і навіть увечері не приходить додому (І. Багмут);
Славу співає український народ таким борцям проти поміщиків, проти соціальної несправедливості, як Устим Кармалюк та Олекса Довбуш (М. Рильський).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- поміщик — помі́щик іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- поміщик — див. ПАН. Словник синонімів Караванського
- поміщик — -а, ч. Землевласник, звичайно дворянин, основним джерелом доходу якого є приватна власність на землю. Великий тлумачний словник сучасної мови
- поміщик — Дідич, див. лендлорд Словник чужослів Павло Штепа
- поміщик — ПАНО́К (небагатий поміщик), ПОЛУ́ПАНОК розм., ПІ́ДПАНОК заст. Гордий з панами та магнатами, Єремія не гордував з тими панками, що були менші за його і корились йому (І. Словник синонімів української мови
- поміщик — ПОМІ́ЩИК, а, ч. У дореволюційній Росії та країнах з пережитками феодально-кріпосницьких відносин — землевласник, звичайно дворянин, основним джерелом доходу якого є приватна власність на землю. Словник української мови в 11 томах