понабирати

ПОНАБИРА́ТИ, а́ю, а́єш, док., кого, що.

1. Набрати багато чого-небудь у багатьох місцях або від багатьох осіб.

Ви тоді бряжчали не шаблями, а талярами да дукатами, що понабирали од козаків за гнилі підошви та діряві сукна! (П. Куліш).

2. Взяти на себе багато обов'язків, роботи і т. ін.

[Н і н а:] Часу немає! А навіщо понабирали уроків в десятьох школах? (І. Кочерга).

3. на що, розм. Купити тканину для багатьох; купити багато різних тканин.

– Та й дочкам понабирай .. на спідниці, – хіба й вони не наші діти? (Панас Мирний).

4. Взяти з собою багатьох.

Скаже [Маруся] Грицькові зладити сани, понабирає дівчат, величезною стоголовою купою наваляться в сани і летять згори униз (Г. Хоткевич);

// Зарахувати до складу якої-небудь групи, організації, навчального закладу і т. ін. різних людей.

До першої групи понабирали більше бюджетників.

5. у що. Наповнити чим-небудь якісь місткі предмети.

У бідони понабирали води;

// Вступивши у воду, глибокий сніг, пісок і т. ін., набрати у взуття.

Вона винесла картину і, скрадаючись попід парканом, понабиравши в халяви чобіт снігу, занесла її до своєї кімнати (В. Козаченко).

◇ (1) Як (мов, ні́би і т. ін.) води́ в рот понабира́ти – те саме, що Як (мов, ні́би і т. ін.) води́ в рот набра́ти (про багатьох).

Хвилин з десять мовчали [Чіпка і дід], наче води понабирали в рот (Панас Мирний);

Всі [учні] наче води в рот понабирали (В. Кучер).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me