поноченько
ПОНО́ЧЕНЬКО, присл., розм.
Те саме, що по́ночі.
Поноченько тоді вже було (Б. Грінченко);
– Вийшла я в тамбур – поноченько ще, тепло, цвіркуни сюрчать, а попереду червоний вогник (Григір Тютюнник).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- поноченько — Поноче́нько нар. Довольно темно. Поноченько тоді вже було, не зовсім і видко — не можно і розібрать — що воно. Екатер. у. Уже стало поноченько добре, як ми верталися з поля. Волч. у. Словник української мови Грінченка