понюхати

ПОНЮ́ХАТИ, аю, аєш, док.

1. що і без дод. Втягнути носом повітря з метою відчути запах.

Закрутив носом, як тертого хріна [хріну] понюхав (Номис);

Почула та вовчиця дитячий плач, підійшла, подивилася, понюхала (Остап Вишня).

2. кого – що, перен., розм. Розвідати що-небудь;

// Придивитися до кого-небудь; вивчити когось.

– Грамоти, брат, думаю учити [сина] .. А ти думав як? Ти може думав, що Яків Бородай спроста собі? .. Га... Він спроста, а ти розкуси його. Понюхай, чим пахне! .. Се, брат, голова... (Панас Мирний);

// тільки що. Обшукати що-небудь.

– Шукайте там добре! – кричали ми і сміялись. – Понюхайте всі кутки! (Ю. Яновський).

3. що і без дод. Випробувати на собі, пережити, пізнати що-небудь.

Один поранений, у якого з-під ушанки біліла на голові пов'язка, звівся на лікоть, сказав, пересилюючи біль: – А от підеш – понюхаєш... (Григорій Тютюнник);

– Ти пришли її до нас весною, на буряки, от вона й понюхає, де молоко й цукор беруться (В. Кучер);

* Образно. Сотник стрілецький Петро Шорін дав мниху [монаху] понюхати свого кулака, порослого рудим волоссям, у мниха ніс розплився від цього дотику (Н. Рибак).

◇ [І] не ню́хати / не поню́хати по́роху див. ню́хати;

Не дава́ти / не да́ти і поню́хати див. дава́ти;

(1) Поню́хати таба́ки (тютюну́) – вкладаючи в ніс нюхальний тютюн, втягнути повітря;

(2) Як (мов, нена́че і т. ін.) чемери́ці (те́ртого хрі́ну і т. ін.) поню́хав – хто-небудь неприємно вражений чимсь, приголомшений, очманілий і т. ін.

Заграв, заспівав, як мов до своєї [дівчини]. А вона мені як відспівала у вікно, то я мов чемериці понюхав (Укр. поети-романтики..);

Та й закрутив же носом наш Кузьма Трохимович, неначе тертого хріну понюхав (Г. Квітка-Основ'яненко);

– Передайте свою колекцію в музей, це буде краще грамоти. Купець закрутив носом, неначе тертого хріну понюхав (І. Шаповал).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

понюхати

Значення в інших словниках