1. Словник української мови у 20 томах

поповчити

ПОПОВЧИ́ТИ, чу́, чи́ш, док., кого, що, розм.

Вчити тривалий час; повчити добре.

Петра на волю одпустили, Зимою в Київ одвезли, І там у школу оддали, І там чимало поповчили (Т. Шевченко);

Мотря, вмиваючись сльозами, стала ганьбити сина .. – Бач, як поповчили, так і матері стало треба?.. (Панас Мирний).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. поповчити — поповчи́ти дієслово доконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
  2. поповчити — -чу, -чиш, док., перех., розм. Вчити тривалий час; повчити добре. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. поповчити — ПОПОВЧИ́ТИ, чу́, чи́ш, док., перех., розм. Вчити тривалий час; повчити добре. Петра на волю одпустили, Зимою в Київ одвезли, І там у школу оддали, І там чимало поповчили (Шевч., II, 1963, 245); Мотря, вмиваючись сльозами, стала ганьбити сина.. Словник української мови в 11 томах
  4. поповчити — Поповчити, -вчу, -вчиш гл. Учить достаточно много, долго. У школу оддали і там чимало поповчили. Шевч. ІІ. 146. Словник української мови Грінченка