порадіти

ПОРАДІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.

1. з кого – чого, кому, чому і без дод. Відчути радість з приводу чого-небудь, з якоїсь нагоди.

[Храпко (сам):] Треба Гальку кликнути; хай порадіє разом з батьком (Панас Мирний);

Треба було бачити, як розквітнув, як порадів тим словам Потопальський (Ю. Збанацький);

// за кого. Відчути задоволення, радість з нагоди чиїх-небудь успіхів, приємних, радісних подій у житті кого-небудь іншого.

Ми щасливі – можеш порадіти За свій рід ти перед всім селом (М. Гірник);

// кому, чому. Відчути радість, побачивши, зустрівши, знайшовши кого-, що-небудь.

Я вперше тоді побачив маленьких лошаток. Ох, як я їм порадів, хоч навіть не знав, як їх назвати (Ю. Збанацький);

Одного дня, перекидаючи в скрині поточені шашелем шевські колодки, старі пришви, знайшов [Федір] там мандоліну. Порадів їй, неначе зустрів старого товариша (Ю. Мушкетик).

2. Зрадіти (про всіх або багатьох).

[Кармелиха:] Дверима рипне хто, під вікном застукотить – вони [діти] вже, як ті пташенята, посхоплюються, порадіють (С. Васильченко);

Наздогнав [Артем] отару за версту од села, на князевих стернях. Пораділи товариші, з розпитами до нього (А. Головко);

Листоноша прийшов. Добровольці Розбирають листи. Мужні хлопці Пораділи, мов діти малі (П. Воронько).

3. Радіти якийсь час.

[Іван:] Знаю, знаю про твоє гірке удівство, та тепер, мені здається, можна і порадіти, на дітей дивлячись (С. Васильченко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

порадіти

Значення в інших словниках