порозганяти
ПОРОЗГАНЯ́ТИ, я́ю, я́єш і ПОРОЗГО́НИТИ, ню, ниш, док., кого, що.
1. Розігнати, вигнати звідкись усіх або багатьох.
Вже свінуло, вже й ніч минула, а танці не переставали, поки сам о. Хведор не порозганяв, жартуючи, паннів і паничів спати (І. Нечуй-Левицький);
* У порівн. – Дивлюсь, з одного боку двері зачинені; людей нема, неначе сам нечистий .. порозганяв (І. Нечуй-Левицький);
// Примусити розійтися.
Може б ще довго ґвалтували [піщани], коли б прикладами ротів їм не заціпили... Порозганяли їх по домівках (Панас Мирний);
Зрештою Андрій не витерпів: підбіг до дітей, вихопив у одного гарбузячу дудку й почав їх тіпати нею по плечах. Порозгонив (С. Васильченко);
// Перемігши в бою, в бійці, змусити тікати.
– Із смердами воювати! – хвалькувато реготався він. – Я їх порозганяю, як собак (А. Хижняк).
2. розм. Довести рух усіх або багатьох (машин, коней і т. ін.) до великої швидкості.
3. кому що, безос., розм. Стати опухлими, порозпухати (про частини тіла, обличчя).
Значення в інших словниках
- порозганяти — порозганя́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- порозганяти — -яю, -яєш і порозгонити, -ню, -ниш, док., перех. 1》 Розігнати, вигнати звідкись усіх чи багатьох. || Примусити розійтися. || Перемігши в бою, в бійці, змусити тікати. 2》 розм. Довести рух усіх чи багатьох (машин, коней і т. ін.) до великої швидкості. Великий тлумачний словник сучасної мови
- порозганяти — ПОРОЗГАНЯ́ТИ, я́ю, я́єш і ПОРОЗГО́НИТИ, ню, ниш, док., перех. 1. Розігнати, вигнати звідкись усіх або багатьох. Вже свінуло, вже й ніч минула, а танці не переставали, поки сам о. Хведор не порозганяв, жартуючи, паннів і паничів спати (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах
- порозганяти — Порозганя́ти, -ня́ю, -єш гл. Разогнать (многихъ). У пеклі товкся і порозганяв звідти усіх чорнів. Стор. МПр. 40. Словник української мови Грінченка