порозходитися

ПОРОЗХО́ДИТИСЯ і рідко ПОРОЗІХО́ДИТИСЯ, иться, имося, итеся, док.

1. Розійтися в різні сторони (про всіх або багатьох).

У селі люди почали відставати від гурту, громадка меншала, розмова ще тихша ставала, далі вже всі порозходились по хатах (Леся Українка);

Позачиняли [люди] свої комори, познімали терези і порозіходились (Г. Квітка-Основ'яненко);

// Піти геть звідкись.

Було як мати не пустить мене на вечорниці, то й парубки порозходяться (О. Стороженко);

Гості попрощались, порозходились (М. Коцюбинський);

Повернувшись додому, мати вже не застала нікого під хатою – порозходились спати (А. Головко);

// перен. Роз'їхатися в різні місця.

Брати порозходились із дому: старший, Пилип, у прийми пристав, а Федь замолоду в місті на заводі (А. Головко).

2. Поширитися по поверхні, втрачаючи чіткі обриси; розпливтися (про плями, сліди від чого-небудь і т. ін.);

// Розгладитися, розправитися (про складки, зморшки тощо).

Живучи у місті, мати посвіжіла, поправилася, зморшки на обличчі згладилися, порозходилися (з газ.).

3. Розвіявшись, розтанувши і т. ін., зникнути (про хмари, туман і т. ін.).

Було хмарно й темно, а тепер хмари порозходилися й випустили на волю місяць (Б. Грінченко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me