порубаний

ПОРУ́БАНИЙ, а, е.

Дієпр. пас. до поруба́ти 1–3.

Несуть пани єсаули [осавули] Козацькую збрую: Литий панцер порубаний, Шаблю золотую (Т. Шевченко);

На доброму шматкові виноградника, оголеному від зрубаних кущів, стирчали невисокі пні, порубані та поранені немилосердною сокирою (М. Коцюбинський);

– Так. Ось як воно було. Ось як було, – проговорив вік уголос, звівся на ноги і раптом помітив, що він ліг відпочивати недалеко від братської могили червоних героїв, порубаних махновцями в 1919 році (Григорій Тютюнник);

Після багатьох запеклих битв, пожеж, мору й полону, після дзвону мечів, співу татарських стріл, порохового диму, виснажливих походів у непишному бойовому вбранні, зі слідами тяжких трудів і злигоднів, порубані у січах, поїдені солоними хвилями на каторгах турецьких, стояли козаки перед своїм гетьманом [Хмельницьким], який дякував їм за хоробрість (О. Довженко);

* Образно. Ой, я постреляна, порубана словами, душа моя на рани знемагає (Леся Українка);

// у знач. прикм.

Всі злетілись, наче галич, наче теє хиже птаство на порубаного трупа, щоб розшарпати до краю (Леся Українка);

Серед його козаків було зо два десятки дуже порубаних і шість чоловіка вбитих (Іван Ле);

// пору́бано, безос. пред.

Лежать пусті дороги, Мов сонях, квітне літо. Сади твої вишневі Порубано, побито (А. Малишко);

– Пане Гнате! се ти? – Та я ж, мій голубе. – А чутка ж була, що тебе під Чигирином насмерть порубано (Д. Мордовець).