1. Словник української мови у 20 томах

посвячення

ПОСВЯ́ЧЕННЯ¹, я, с.

Дія за знач. посвяти́ти¹.

– Та се ми вволили волю діда Якова, давнього нашого старости. Се він нас запрохав на посвячення свого млина.., – говорила Ватя (І. Нечуй-Левицький).

ПОСВЯ́ЧЕННЯ², я, с.

1. Дія за знач. посвяти́ти².

2. діал. Самозречення, жертва.

Сила волі, запалу, посвячення у того чоловіка величезна! (І. Франко).

ПОСВЯ́ЧЕННЯ³, я, с.

Дія за знач. посвяти́ти³.

Повільно відкривалося внаслідок певної ініціації (посвячення людини в оцю [парубоцьку] сферу). Не випадково спочатку виникало парубоцьке товариство, потім дівоче товариство (з наук.-попул. літ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. посвячення — Посвячення: Посвя́чення: — жертва [V] — пожертвування [32] — посвята, самопожертва [IV] — саможертва [VI] — самозречення [II] — самопожертва [2;21,XIII] — самопожертвування [I] Словник з творів Івана Франка
  2. посвячення — посвя́чення 1 іменник середнього роду здійснення обряду очищення посвя́чення 2 іменник середнього роду висвячення; надання сану, звання посвя́чення 3 іменник середнього роду ознайомлення з таємницею Орфографічний словник української мови
  3. посвячення — див. висвячення Словник церковно-обрядової термінології
  4. посвячення — [посв’ачеин':а] -н':а, р. мн. -еин' Орфоепічний словник української мови
  5. посвячення — I -я, с. Дія за знач. посвятити I. II -я, с. 1》 Дія за знач. посвятити II. 2》 діал. Самозречення, жертва. III -я, с. Дія за знач. посвятити III. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. посвячення — посвя́чення самопожертва (м, ср, ст) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  7. посвячення — САМОПОЖЕ́РТВА (жертвування собою, своїми інтересами заради блага інших), САМОПОЖЕ́РТВУВАННЯ, САМОЖЕ́РТВА, ЖЕ́РТВА, САМОЗРЕ́ЧЕННЯ, САМОПОСВЯ́ТА, ПОСВЯ́ТА діал., ПОСВЯ́ЧЕННЯ діал. Словник синонімів української мови
  8. посвячення — Посвя́чення, -ння, -нню, -нням Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. посвячення — ПОСВЯ́ЧЕННЯ¹, я, с. Дія за знач. посвяти́ти¹. — Та се ми вволили волю діда Якова, давнього нашого старости. Се він нас запрохав на посвячення свого млина.., — говорила Ватя (Н.-Лев., IV, 1956, 98). ПОСВЯ́ЧЕННЯ², я, с. 1. Дія за знач. посвяти́ти². Словник української мови в 11 томах