посвідчувати

ПОСВІ́ДЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ПОСВІ́ДЧИТИ, чу, чиш, док., що і без прям. дод.

1. Будучи свідком чого-небудь або добре обізнаною у якійсь справі людиною, підтверджувати істинність, правильність чого-небудь; свідчити.

Окремо посвідчувала учителька, що Петро Гарасимів учащав три роки до сільської школи і скінчив її з дуже добрим поступом (І. Франко);

Учитель ні до кого ніколи не ходив .. Що тому була правда, міг посвідчити шкільний сторож (Б. Грінченко);

– Добре, що до купців потім пристав і вони Судиславові посвідчили, що з ними їздив (А. Хижняк);

// Підтверджувати що-небудь поглядом, стверджувальним рухом голови тощо.

– Хіба ж не правду кажу? – звертається він до капітана Дорошенка за підтвердженням, і той напівусміхнено, легким кивком голови посвідчує: так, мовляв, було, було... (О. Гончар);

Він .. дивився комісарові в очі, намагаючись якнайвиразніше посвідчити поглядом готовність служити тій справі, яка йому доручена (Ю. Збанацький);

// Підписом або печаткою завіряти який-небудь документ, надаючи йому чинності.

Довіреності на одержання грошової і пакункової кореспонденції можуть посвідчувати .. державні установи та підприємства (з мови документів).

2. перен. Бути, служити свідченням чого-небудь, доказом істинності, правильності чогось.

Пофарбоване в ясно-рудуватий колір волосся хай лишиться трохи розкуйовджене – така недбалість посвідчить за простоту й товариськість взаємин (В. Підмогильний).

3. юр. Давати показання в суді або на допиті як свідок.

[Бабич:] Нас, куме, на свідків клич. Ми посвідчимо, як вони з тобою обходилися! (І. Франко);

Свідки одноголосно посвідчили, що того вечора Яким Коваль був п'яний і з ним могла справитись навіть мала дитина (О. Донченко).