посвідчувати
ПОСВІ́ДЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ПОСВІ́ДЧИТИ, чу, чиш, док., перех. і неперех.
1. Будучи свідком чого-небудь або добре обізнаною у якійсь справі людиною, підтверджувати істинність, правильність чого-небудь; свідчити.
Окремо посвідчувала учителька, що Петро Гарасимів учащав три роки до сільської школи і скінчив її з дуже добрим поступом (Фр., IV, 1950, 30);
Учитель ні до кого ніколи не ходив.. Що тому була правда, міг посвідчити шкільний сторож (Гр., Без хліба, 1958, 18);
— Добре, що до купців потім пристав і вони Судиславові посвідчили, що з ними їздив (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 102);
// Підтверджувати що-небудь поглядом, стверджувальним рухом голови тощо.
— Хіба ж не правду кажу? — звертається він до капітана Дорошенка за підтвердженням, і той напівусміхнено, легким кивком голови посвідчує: так, мовляв, було, було… (Гончар, Тронка, 1963, 144);
Він.. дивився комісарові в очі, намагаючись якнайвиразніше посвідчити поглядом готовність служити тій справі, яка йому доручена (Збан., Сеспель, 1961, 34);
// Підписом або печаткою завіряти який-небудь документ, надаючи йому чинності.
Довіреності на одержання грошової і пакункової кореспонденції можуть посвідчувати.. державні установи та підприємства (Цив. кодекс УРСР, 1950, 43).
2. перен. Бути, служити свідченням чого-небудь, доказом істинності, правильності чогось.
3. юр. Давати показання в суді або на допиті як свідок.
[Бабич:] Нас, куме, на свідків клич. Ми посвідчимо, як вони з тобою обходилися! (Фр., IX, 1952, 141);
Свідки одноголосно посвідчили, що того вечора Яким Коваль був п’яний і з ним могла справитись навіть мала дитина (Донч., III, 1956, 13).
Значення в інших словниках
- посвідчувати — посві́дчувати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- посвідчувати — [поусв’іджчуватие] -уйу, -уйеиш Орфоепічний словник української мови
- посвідчувати — -ую, -уєш, недок., посвідчити, -чу, -чиш, док., перех. і неперех. 1》 Будучи свідком чого-небудь або добре обізнаною у якійсь справі людиною, підтверджувати істинність, правильність чого-небудь; свідчити. Великий тлумачний словник сучасної мови
- посвідчувати — ПОСВІ́ДЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ПОСВІ́ДЧИТИ, чу, чиш, док., що і без прям. дод. 1. Будучи свідком чого-небудь або добре обізнаною у якійсь справі людиною, підтверджувати істинність, правильність чого-небудь; свідчити. Словник української мови у 20 томах
- посвідчувати — ЗАВІРЯ́ТИ (юридично оформляти печаткою і підписом документи, стверджуючи їх правильність, достовірність), ЗАСВІ́ДЧУВАТИ, ПОСВІ́ДЧУВАТИ, СВІ́ДЧИТИ рідко. — Док.: заві́рити, засві́дчити, посві́дчити. — Дам вам вексель, завірю його в нотаріуса (І. Словник синонімів української мови