посполитий
ПОСПОЛИ́ТИЙ, а, е.
1. іст. В Україні до Народно-визвольної війни 1648–1654 рр. та в перші роки після неї – належний до міщан або до селянства, згодом, у другій половині XVII–XVIII ст., – належний до селян.
Почали жовніри .. беззаконні окорми і напитки од людей вимагати, жінок та дівчат козачих, міщанських і посполитих безчестити і мордовати [мордувати] (П. Куліш).
2. у знач. ім. посполи́ті, тих, мн. (одн. посполи́тий, того, ч.; посполи́та, тої, ж.), заст. Селяни.
[Ткаля:] Принцеса ж мусить бути до кінця [турніру], щоб найгіднішого надгородити своїм вінцем. [Швачка:] Велика честь лица́рству! Колишня босоніжка, посполита, і стану подлого [підлого] і роду незначного, судити має гідності лица́рські (Леся Українка);
За смерть хлопа пан хіба що сорок гривен заплатить, а спричинися до цього посполитий чи козак, то й життям не відкупиться (П. Панч);
В 1640 р. слуги князя Заславського вчинили наїзд на Пилипівську буду Тишкевича, розгромили її, а посполитих, підсусідків і челядь будну з усім їх майном пов'язали і перегнали в буду Заславського (з наук. літ.);
// Некозацьке населення Запоріжжя часів Нової Січі (1734–1775 рр.).
– Як старшина з гетьманом розпорядила [розпорядилася], так і зосталось. Давай посполитий до скарбу і подачку од диму, давай і підводу, і греблі по шляхах гати, а козак, бач, нічого того й не знає (П. Куліш).
3. заст., рідко. Звичайний.
Як часто все починається з маленького, зовсім буденного й посполитого слівця! (П. Загребельний).
Значення в інших словниках
- посполитий — Посполи́тий: — простий, звичайний, простонародний [51] Словник з творів Івана Франка
- посполитий — посполи́тий прикметник Орфографічний словник української мови
- посполитий — див. селянин Словник синонімів Вусика
- посполитий — -а, -е. іст. В Україні до Народно-визвольної війни 1648-1654 рр. та в перші роки після неї – належний до міщан або до селянства, згодом, у другій половині 17-18 ст. – належний до селян. Посполите рушення — у феодально-кріпосницькій Польщі 13-18 ст. Великий тлумачний словник сучасної мови
- посполитий — посполи́тий 1. пересічний, звичайний (ср, ст): Посполитий галичанин насправді з тяжким серцем їде за кордон на довгі роки праці, бо родина і хата – то для нього наймиліше (Авторка) 2. тюр. неполітичний (про в'язня)(ст) Лексикон львівський: поважно і на жарт
- посполитий — Загальний, народний, громадський; також простий, простолюдний, селянський, звичайний, загальноприйнятий, спільний Словник застарілих та маловживаних слів
- посполитий — СЕЛЯНИ́Н (той, хто живе в селі і займається сільським господарством), ДЯ́ДЬКО розм., СЕЛЮ́К зневажл., МУЖИ́К заст., ГРЕЧКОСІ́Й заст., зневажл., ЦІПОВ'Я́З заст., ПОСПОЛИ́ТИЙ заст., ЗЕМЛЯНИ́Н заст., ХЛОП заст., ПОСЕЛЯ́НИН заст., ЧОРНОСО́ШНИК заст. Словник синонімів української мови
- посполитий — Посполи́тий, -та, -те Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- посполитий — ПОСПОЛИ́ТИЙ, а, е. 1. іст. На Україні до Народно-визвольної війни 1648 — 1654 рр. та в перші роки після неї — належний до міщан або до селянства, згодом, у другій половині XVII — XVIII ст., — належний до селян. Почали жовніри.. Словник української мови в 11 томах
- посполитий — Посполитий, -а, -е 1) Простой, простонародный. 2) Какъ существ.: крестьянинъ. Давай посполитий до скарбу і подачку од диму, давай і підводу, і греблі по шляхах гати, а козак, бач, нічого того й не знає. К. ЧР. 198. Словник української мови Грінченка