пострілювати

ПОСТРІ́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок.

1. Стріляти потроху, час від часу.

Десь з протилежного боку, як і раніше, глухо пострілювали кулемети (О. Гончар);

П'яні прапорщики та корнети .. від повноти почувань пострілювали з пістолетів у електричні лампочки на жирандолях (Ю. Смолич).

2. перен. Час від часу утворювати гучні уривчасті звуки, схожі на постріли.

З кожним днем все частіше пострілювали на подвір'ї МТЕ мотори відремонтованих тракторів (Ю. Збанацький);

// чим. Раз у раз викидати, випускати з себе (дим, пар і т. ін.).

Гуркотіли трактори, пострілюючи в блакить сизими димками (Я. Гримайло);

З коротенької зіньківки-люлечки летіли іскри, що ними раз у раз пострілював шипучий та тріскучий лубенський тютюнець (О. Ільченко).

◇ (1) Пострі́лювати очи́ма (очи́цями):

а) (на кого і без дод.) поглядати на кого-, що-небудь (про багатьох).

Везе ж тобі, Андрію. Тебе й до президії, на тебе й дівчата очицями пострілюють (Яків Баш);

б) раз у раз кокетливо, грайливо позирати на когось.

Вона так і пострілює на всіх своїми блискучими, як вишня в росі, очима, не всидить на місці, сміється, красується, знаючи й сама, що вона гарна і що їй сьогодні дозволено красуватись, розпустивши хвилясте волосся по плечах... (О. Гончар).